Олександр Антонович Кошиць (1875-1944) – хоровий диригент, композитор та етнограф. Він народився в селі Ромашки Київської губернії. Навчався в Богуславській бурсі, Київській духовній семінарії та Київській духовній академії. У 1902-1904 рр. викладав історію в гімназіях Ставрополя і Тифліса; за дорученням Кубанського статистичного комітету подорожував по станціях Кубані й записував козацькі пісні. Після повернення до Києва працював у Київській духовній семінарії, Учительській семінарії, 2-й жіночій та 1-й комерційній школах, Музично-драматичному інституті М. Лисенка. З 1908 р керував хором студентів Київського університету, який користувався великою популярністю серед киян. Працював диригентом: театру М. Садовського, хору Вищих жіночих курсів, Київського оперного театру. У 1917 р. був призначений Українською Центральною Радою музичним представником Театрального і музичного комітету.
У січні 1919 р. разом із композитором К. Стеценком за дорученням С. Петлюри організував у Києві Українську республіканську капелу (з 1920 – Український республіканський хор) і виїхав разом з нею на гастролі. Перші концерти з великим тріумфом відбулися в Празі. Саме тоді європейська публіка вперше почула “Щедрик” Миколи Леонтовича. Репертуар Капели будувався на основі фольклору, який мав показати глибинне коріння української культури. Це були колядки, щедрівки, думи, канти, релігійні твори.
“Дорогий Маестро”, “Милий і дорогий Маестро, Олександре Антоновичу”, – так звертався в своїх листах С. Петлюра до О. Кошиця. Варто сказати, що під час гастролей, капела під керівництвом О. Кошиця виконувала не лише культурну, а й політичну місію. Голова Директорії в листах до митця писав: “Коли Вас будуть інтерв’ювати – незамітно говоріть: “українська музика – пісня “незалежна” – “своя” – “непохожа” – “своєрідна”. – Є частиною незалежної України”. – Не забувайте про нашу армію – коли можна організовуйте збори для неї, розголошуйте славу про неї, про її лицарські вчинки”.
Після падіння УНР відомий диригент опинився у вимушеній еміграції. Мешкав у США та Канаді. Багато уваги приділяв організації українських хорів, підготовці кадрів для них, писав хорові твори, обробки українських народних пісень.
На фото: архівні документи 1920-1923 рр. з фондів “Канцелярія Директорії Української Народної Республіки” (ф. 1429) та “Українська республіканська капела за кордоном” (ф. 3965), пов’язані з діяльністю О. Кошиця.
