Постанова Ради Міністрів Української Держави про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській державі

1. Урядовники, що на державній службі цивільних відомств Української Держави, а також ті особи, що знов мають вступити на цю службу, повинні дати таку обітницю на вірність Українській Державі:
«Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси й добробут».
2. Коли особи, що зазначено в І-му артикулі цієї постанови відмовляться від урочистої обітниці, то їх не приймається на службу, а ті, що вже маються на службі, звільняються від неї.
3. Судді цивільного відомства Української Держави, а також особи, що мають бути настановлені на судові посади, замість зазначеної в І-му артикулі цієї постанови дають таку обітницю:
«Урочисто обіцяю додержувати вірності Державі Українській, твердо виконувати її закони, чинити справедливий суд, як совість мені каже, і завжди поводитись відповідно гідності свого стану».
4. Військові Української Держави, а також ті що знов мають вступити на військову службу, повинні дати присягу чином зазначеним в законі.

Військові християнської віри дають присягу такого змісту:
«Я нижчепідписаний, обіцяю і клянуся Всесильним Богом перед Святою Євангелією, в тім, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному Пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армії і флоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави во всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі Державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємність хоронити буду. До поставленого наді мною начальника, з боку того, що до користі служби й Держави торкатиметься належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й присяги чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить. В цих справах най допоможе мені Господь Бог Всесильний.

На кінці цієї своєї присяги цілую Святі Слова та Хрест Спасителя мого. Амінь».
Військові, які не можуть дати присяги, згідно своєї віри, а також язичники, дають таку обітницю на вірність військовій службі Українській Державі:
«Я, нижчепідписаний, обіцяю, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному Пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армії й флоту, не дбаючи про життя своє, до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави во всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі Державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємність хоронити буду. До поставленого наді мною начальника, з боку того, що до користі служби й Держави торкатиметься належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й обітниці чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і

дотепному (старшині чи козаку) належить».