15 липня 2020 р.

До 30-ї річниці Декларації про державний суверенітет України  пропонуємо переглянути виставку “ … Виражаючи волю народу України…”

30 років тому 16 липня 1990 року розпочався шлях до остаточного оголошення незалежності України та виходу зі складу Радянського Союзу. Верховна Рада тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Декларацію про державний суверенітет України.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України зберігає велику кількість документів, що відображають знакові події початку 90-х років ХХ ст. Один з них – Декларація про державний суверенітет України.
Коротко нагадаємо історичні умови, котрі визначили “появу на світ” цього документа, звичайного за зовнішніми ознаками, але, безперечно, значущого за змістом.
15 травня 1990 р. уперше в історії УРСР Верховна Рада почала працювати як постійно діючий парламент. У той же день приймаються постанови про Президію першої сесії Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання, обрання Мандатної комісії, про Секретаріат та про обрання Лічильної комісії Верховної Ради Української РСР дванадцятого скликання, а 23 травня – постанова про порядок денний сесії. Згідно з цією постановою до порядку денного сесії було включено 36 питань, у тому числі й питання: Декларація про суверенітет Української РСР (саме так сформульовано в документі).
29 травня після обговорення доповіді Голови Ради Міністрів УРСР А. Масола Верховна Рада приймає постанову “Про політичне, соціально-економічне та екологічне становище України”, в якій констатується, що “соціально- економічне становище в республіці є кризовим, екологічна обстановка в більшості регіонів перебуває в загрозливому стані, а в деяких – катастрофічна”. Уряд не забезпечує реалізацію планів соціально-економічного розвитку, інших програм та заходів, “від яких безпосередньо залежить підвищення добробуту населення України. Багато життєво важливих для республіки питань, – зазначається далі в постанові, – не знайшли позитивного вирішення в умовах централізованої планової економіки та відсутності реального державного суверенітету”. Шлях виходу з кризи – діяльність в умовах політичної і економічної самостійності республіки. Отже, вже 29 травня стало зрозумілим – Декларації бути!
Але період до 16 липня – дня прийняття Декларації – видався напруженим.
12 червня парламент приймає постанову, якою утворюються 23 постійних комісії Верховної Ради Української РСР і серед них – комісія з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, а постановою від 28 червня обирається комісія з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин у складі 22 осіб. Доречно додати, що 7 із 23 постійних комісій очолили представники опозиційних сил (серед них: І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, В. Яворівський).
У той же день, 28 червня, на сесії розпочинається обговорення питання про Декларацію. У протоколі № 58 зазначено “Слухали: Питання щодо Декларації про суверенітет Української РСР. Про порядок розгляду вищезазначеного питання” та “Обговорення проєктів документів до питання – Декларація про суверенітет Української РСР”. Обговорення проєктів продовжувалося на засіданнях 29 червня, 5, 6, 9 липня 1990 р. Паралельно з обговоренням у сесійній залі йшла копітка робота в постійних комісіях, що засвідчують протоколи їх засідань, до яких додаються зауваження та пропозиції до проєкту Декларації. У цих документах знаходимо інші (у порівняння з формулюванням порядку денного сесій) назви декларації. Так, у протоколі № 3 засідання комісії Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин від 4 липня 1990 р. йдеться про проєкт Декларації про державну незалежність (суверенітет) України.
9 липня, 270 голосами “за” Верховна Рада ухвалює рішення: “прийняти проєкт Декларації про суверенітет Української РСР за основу, передати в комісії для доопрацювання з урахуванням зауважень і пропозицій, висловлених народними депутатами Української РСР, і внести на сесію для постатейного голосування”.
Постатейне обговорення і голосування проєкту Декларації розпочалося на засіданні 11 липня (документи, що зафіксували цей процес також зберігаються в ЦДАВО України). В якійсь мірі атмосферу, що панувала в сесійній залі під час голосування, можемо проілюструвати на прикладі визначення назви документу. На обговорення і голосування 11 липня виносилася назви:
Декларація про державну незалежність (суверенітет) України (результати голосування: за – 162, проти – 183. Рішення не прийнято).
Декларація про державну незалежність (суверенітет) Української Радянської Соціалістичної Республіки (рішення не прийнято).
Про суверенітет України (результати голосування: за – 183, проти – 141, не брали участі у голосуванні – 33).
Декларація про державну незалежність (суверенітет) України (результати голосування: за – 212).
Декларація про державну незалежність (суверенітет) Української Радянської Соціалістичної Республіки (результати голосування: за – 151, проти – 173).
Декларація про державний суверенітет України (результати голосування: за – 248, проти – 80. Рішення прийнято).
16 липня голосами 355 депутатів Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Проти виступили всього 4 депутати, 1 – утримався. В цей же день у постанові “Про день проголошення незалежності України”, “підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року”, Верховна Рада ухвалила “вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України” (постановою Верховної Ради України від 20 лютого 1992 р. Днем проголошення незалежності України стало 24 серпня).
Важливий крок до незалежності було зроблено.