Щиро вітаємо всіх зі святом 20-річчя проголошення Незалежності й зичимо процвітання Україні та кожному її громадянинові!
Скарбниця Національного архівного фонду зберігає закарбовані в документах миті нашої історії від ХІІІ століття до сьогодення. Дбайливо опрацьовані архівістами документи дозволяють не тільки ознайомитися з хронологією та перебігом подій, дізнатися про «дійових осіб» української історії, але й відчути дух, дихання, атмосферу часу. Кожен архівний документ – по-своєму унікальний. Але є особливі. І серед них – не тільки вкриті «сивиною часу» рукописні фоліанти, дивом вцілілі під час війн і революцій документальні свідчення тих буремних літ, але й зовсім «молоді» за історичними масштабами документи, які зафіксували події проголошення та становлення незалежної України. Ці документи зберігаються у фондах ЦДАВО України. Тернистий шлях державотворення відображено у документах Української Центральної ради Української Народної Республіки, Української держави гетьмана П. Скоропадського, Директорії Української Народної Республіки, ЗУНР, Карпатської України, УСРР та УРСР. У сховищах архіву зберігаються й історичні документи, що відображають перші кроки державотворення сучасної незалежної України.
Саме в ЦДАВО можна ознайомитися з документальними першоджерелами, що «зафіксували» знакові події початку 90-х років ХХ ст. До сховищ уже прийнято на постійне зберігання більше 50 тис. справ з документами періоду незалежної України. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року – найцінніший поміж них, один з унікальних документів архіву з фонду Верховної Ради України (ф. 1, оп. 16, спр. 4630, арк. 2). Звичайний за зовнішніми ознаками аркуш (папір формату А4, машинопис) увібрав у себе багатовікову своєрідну пам’ять державності, став втіленням мрії багатьох поколінь про незалежність, розбудову власної держави.
Архівні документи дозволяють вибудувати і чітку хронологію подій, що передували позачерговій сесії Верховної Ради України 24 серпня 1991 року, й відчути «напругу пристрастей» не тільки в сесійній залі українського парламенту, але й навколо – на площах і вулицях українських міст, студентських аудиторіях, всюди, де не було громадян байдужих до свого майбутнього. Безперечно, сьогодні, коли поряд з нами ще багато безпосередніх учасників і творців історичних подій 1990-1991 років, офіційно-стримані рядки архівних документів можуть видаватися надто «скупими». Але ж архіви – зберігають навічно пам’ять народу, і саме, перегортаючи аркуші архівних документів, наші нащадки зможуть «заглянути історії в вічі».
24 серпня 1991 року Верховна Рада конституційною більшістю голосів – 346 народних депутатів «за», 4 – «проти», при незначній групі тих, що утрималися, схвалила Акт проголошення незалежності України, підтриманий волевиявленням українського народу на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р.
