Новий проєкт «Шлях до Державності: архівні хроніки української еміграції»

Центральний держаний архів вищих органів влади та управління України презентує новий проєкт «Шлях до Державності: архівні хроніки української еміграції», який є логічним продовженням попереднього проєкту «Українська революція 1917-1921 рр.: архівні хроніки»

У ЦДАВО України зосереджено колосальне за обсягом і невичерпне за змістом зібрання документів з історії української еміграції. Національна свідомість спрямовувала представників політичної еміграції на безперервну боротьбу за Україну. Впродовж усього свого існування Державний Центр УНР в екзилі репрезентував Україну за кордоном і всіма доступними засобами обстоював ідею відновлення незалежності України. В офіційній заяві Центру від 22 серпня 1992 р. зазначалося: «Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки».

Архів планує щомісячно представляти тематичні випуски цього проєкту і знайомити широку громадськість з архівними документами, зібраними та збереженими для нащадків українцями, які не за власним бажанням опинилися на чужині.

1. Шлях Державності: архівні хроніки української еміграції. Соборний чин

Найкращим епіграфом до першого числа проєкту, присвяченого святкуванню річниць проголошення незалежності Української Народної Республіки 1918 р. та проголошення Акту Злуки українських земель 1919 р. в еміграції, є цитата з тижневика «Тризуб» від 22 січня 1926 р.:

«…22 січня є святом української нації, святом державного почуття, святом непохитної волі… Це є крім формального свята держави, свята урядового, ще свято наших сердець, свято наших духовних сил, свято надії…».

22 січня 1919 р., у першу річницю проголошення Четвертим Універсалом Української Центральної Ради самостійності Української Народної Республіки, у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки українських земель. Хоча реального об’єднання в єдину державу фактично не відбулося та все ж підписання Універсалу Директорії УНР про злуку ЗУНР і УНР в суверенну народну республіку, справило значно більший вплив на новітню історію, ніж цього вдалось досягти в конкретних умовах 1919 р.

В Універсалі наголошувалося, що «однині народ український… має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будовати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду». На жаль, українські політичні кола різного спрямування не змогли досягти соборності та консолідації у відносинах між собою, навіть у важких умовах еміграції. Втім, традиція святкування Дня соборності українськими емігрантами не припинилася й врешті привела до легендарного «живого ланцюга» між Львовом і Києвом у 1990 р.