Виставка архівних документів «До 150-річчя із дня народження Павла Петровича Скоропадського (1873–1945) – державного, політичного і військового діяча, Гетьмана Української Держави»

«Можливо, майбутнім історикам революції мої записи стануть в нагоді. Прошу їх вірити, що все мною записане буде відповідати істині,
тобто що я буду записувати так, як мені здавалось становище на даний час, а там чи правильно я міркував чи неправильно, в цьому допоможе розібратися майбутнє.
Шкода, звичайно, що в мене немає під рукою необхідних документальних довідок, але той, хто зацікавиться моїми записками,
буде завжди в змозі знайти все для нього необхідне в архівах…».

(Зі спогадів Павла Скоропадського)

 

Павло Петрович Скоропадський народився 15 травня 1873 р. у м. Вісбаден (Німеччина). Походив зі старовинного українського старшинсько-шляхетського роду. Дитячі роки провів у родинному маєтку Тростянець. Навчався в Пажеському корпусі в Санкт-Петербурзі, по закінченні якого вийшов корнетом у Кавалергардський полк. У 1898 р. одружився з Олександрою Дурново.

Учасник  російсько-японської війни 1904–1905 рр. По поверненню до Санкт-Петербурга призначений флігель-ад’ютантом російського імператора Миколи ІІ в чині полковника, потім – командиром 20-го Фінляндського драгунського та лейб-гвардії Кінного полків, 1912 р. отримав звання генерал-майора та зарахований до імператорського почту. Брав участь у Першій світовій війні. За військову звитягу отримав звання генерал-лейтенанта. У січні 1917 р. призначений командиром 34-го армійського корпусу, що стояв в Україні. Восени 1917 р. завершив формування боєздатного 1-го Українського козацького корпусу. У жовтні 1917 р. обраний наказним отаманом Вільного козацтва.

Після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917 р. рішучо став на бік Української Центральної Ради, успішно боровся з більшовиками на Південно-Західному фронті, фактично очолював українські війська в Правобережній Україні у грудні 1917 р.

Унаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників був проголошений Гетьманом всієї України та військ козацьких. Упродовж 29 квітня – 14 грудня 1918 р. Павло Скоропадський намагався збудувати систему одноосібної влади, яка спиралась на історичні та національні традиції, мала тимчасовий характер і тяжіла до авторитаризму. Створена під його проводом Українська Держава досягла успіхів в зовнішній політиці, розбудові економіки, культурному розвиткові, але не змогла вирішити земельного та соціального питань. Оскільки зовнішньою гарантією стабільності виступали німецькі війська, то воєнна поразка Четверного союзу в листопаді 1918 р. призвела до вибуху протигетьманського повстання лівих і національних партій, формальним приводом до якого стала Федеративна грамота від 14 листопада 1918 р. На чолі повстання був Український національний союз, який 14 листопада створив Директорію. Павло Скоропадський не бажаючи продовжувати братовбивчу боротьбу між українцями, 14 грудня 1918 р. підписав зречення і за допомогою німців виїхав до Німеччини.

На еміграції він остаточно позбавився федералістських ілюзій і став переконаним націоналістом. На запрошення Українського союзу хліборобів-державників, створеного В. Липинським та С. Шеметом на еміграції, 1921 р. повернувся в політику.  Згодом очолив український гетьманський рух.

У квітні 1945 р. був важко поранений унаслідок бомбардування залізничної станції Плятлінг, помер від ран. Похований у с. Меттен (Німеччина), згодом перепохований в Оберсдорфі, нині м. Волькерсдорф-ім-Вайнфіртель (Австрія).

До тематичної виставки увійшли документи 26 архівних фондів, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Зокрема, Ради Народних Міністрів Української Народної Республіки, Ради Міністрів Української Держави, Уряду Української Народної Республіки в екзилі, Державного сенату Української Держави, Головної квартири Гетьмана всієї України і військ козацьких, Генеральної козацької ради Української Держави, Українського вільного університету в м. Празі, Українського наукового інституту в Берліні, Союзу українських студентів емігрантів у Німеччині, низки міністерств Української Держави та особових фондів Варфоломія Євтимовича, Івана Огієнка, Бориса Мартоса, Володимира Трембицького, Вадима Щербаківського.

Виставка складається із трьох розділів. До першого розділу увійшли документи, що репрезентують Павла Скоропадського як військового діяча, а саме відображають успішну протидію більшовицьким частинам українськими військами під його командуванням наприкінці 1917 р.

Другий розділ виставки є найбільшим за кількістю документів. Тут представлено документи 1918 р., що висвітлюють діяльність П. Скоропадського як державного і політичного діяча – Гетьмана Української Держави. Серед документів – Грамота Гетьмана всієї України Павла Скоропадського «До Всього Українського Народу» (29 квітня 1918 р.), накази Гетьмана всієї України, низка законів та постанов Української Держави, акт про передачу трьох конвертів з грамотою в трьох примірниках про визначення Верховного правителя і його заступника згідно з законом про Верховне управління державою, постанова Державного Сенату Української Держави про обрання Колегії Верховних правителів на час офіційного візиту Гетьмана всієї України Павла Скоропадського до Німеччини, оригінали та копії листів Гетьмана Павла Скоропадського до Німецького імператора Вільгельма ІІ, Короля Болгарії Фердинанда І, Військового міністра Української Держави Олександра Рогози, Державного секретаря Ігоря Кістяківського, інформаційні повідомлення з обіжника Українського телеграфного агентства, проєкт урочистої обітниці Українського козака, запрошення на урочисте відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету, листування щодо вирішення майнових питань родини Скоропадських у м. Орлі та м. Петрограді, світлини Гетьмана.

У третьому розділі зібрано документи, що стосуються життя й діяльності Павла Скоропадського в еміграції та увічнення його пам’яті. В архівних фондах вдалося виявити листи і копії світлин Гетьманівни Єлисавети Скоропадської та Гетьманича Данила Скоропадського, тож ці документи також представлено в експозиції виставки.

 

 

Розділ І: «Для мене цей період мого перебування з корпусом був дуже важкий у сенсі роботи,
але давав моральне вдоволення, оскільки я бачив, що приношу користь». (Павло Скоропадський)

 

 

 

Розділ ІІ : «Це були хвилини, котрих забути неможна.
Скільки світлих, чистих надій, скільки бажання працювати!». (Павло Скоропадський

 

 

Постанова Ради Міністрів Української Держави про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі

 

 

***

 

 

Біографічний нарис про Гетьмана всієї України Павла Скоропадського (1918 р.)

 

***

 

 

 

«Величезна площа Звіринця, забудована невеликими будиночками, являла суцільну пожежу, причому в різних місцях не припиняли лунати сильні вибухи. Все, що можливо було мобілізувати для надання допомоги, було використано… Рада Міністрів ухвалила асигнувати велику суму на користь постраждалих. Негайно було складено комітет імені Гетьмана, куди надходили пожертви». (Павло Скоропадський)

 

***

 

Закон про громадянство Української Держави

 

 

***

 

«Я надавав великого значення Сенату, намагався його, настільки можливо, більше привести до народної свідомості.
Дав йому великі права з тим, щоб цей заклад був неначе живою совістю уряду». (Павло Скоропадський)

 

 

***

 

«… Мене поліція попереджала неодноразово, що потрібно тепер очікувати, що відбудеться замах на мене.
Не бажаючи, щоб з моєю смертю загинула справа, заради якої я стільки пережив, я запропонував Раді Міністрів
обговорити тимчасову форму управління в Україні на випадок моєї смерті, серйозної хвороби або тимчасового від’їзду за межі України,
надалі до обрання нового гетьмана. Справу цю було доручено сенатору Завадському,
він виробив особливий закон, який потім пройшов усі інстанції і був мною затверджений». (Павло Скоропадський)

***

 

 

Статут про організацію Департаменту державної варти

Власний конвой Ясновельможного пана Гетьмана всієї України

 

 

***

 

Гетьман всієї України Павло Скоропадський у Німеччині

 

 

***

 

 

Відкриття Українського державного університету в Києві (6 жовтня 1918 р.)

 

Відновлення українського козацтва

 

Відкриття Кам’янець-Подільського державного українського університету (22 жовтня 1918 р.)

***

 

 

Заснування Української академії наук у Києві

 

***

Вирішення майнових питань родини Скоропадських у м. Орлі та м. Петрограді в 1918 р.

 

Розділ ІІІ: «Він ішов шляхом лицарським, гідним великого народу.
Нарід український в нещасті, але потенційні сили його незмірні.
Треба зуміти спрямувати всі його сили в одно річище…
Мій Батько до останнього вірив міцно в можливість здійснення великої Мети.
Перед його духовними очима завше стояла велика Українська Держава».
(Зі споминів Єлисавети Кужім-Скоропадської)

 

 

Перейти до вмісту