Лариса Левченко. Хартії незалежності: проблеми збереження та публічної репрезентації (досвід Сполучених Штатів Америки)
Студії з інформаційної науки, соціальних комунікацій та філології в сучасному світі : зб. матер. І Всеукраїнської наук.-практ. конф. з міжнародною участю, м. Київ, 26 жовтня 2023 р. (Маріуп. держ. ун-т ; ред. О.В. Булатова, С.В. Безчотнікова; упоряд. В.О. Кудлай, І.О. Мельниченко, І.О. Петрова, О.О. Федотова). Київ : МДУ, 2023. С. 6-15.
Лариса Левченко. Архівна система римо-католицької церкви в Польщі
Збірник матеріалів Третьої міжнародної науково-практичної конференції «Архівістика: теорія, методика, практика», яка відбулася 27-28 квітня 2023 року на базі Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Містить доповіді та повідомлення, що присвячені історії становлення та розвитку архівної справи в України та за її межами, історико-регіональним дослідженням та архівній справі, збереженню, формуванню та раціональному використанню фондів, традиційним та інноваційним методам архівної діяльності, визначним постатям та архівної справи.
Документи про відродження козацьких військових традицій в українському війську під час Української революції 1917–1921 рр.
Представлено архівні документи з фондів Українського військового генерального комітету при Українській Центральній Раді (ф. 811), Міністерства військових справ Української Держави (ф. 1074), Військового міністерства УНР (ф. 1075), Канцелярії Директорії УНР (ф. 1429), Генеральної козацької ради Української Держави (ф. 3293), Всеукраїнської ради військових депутатів (ф. 4100), які висвітлюють відродження козацьких військових традицій в українському війську 1917–1921 років. Серед них – лист Гетьмана усієї України Павла Скоропадського до Військового міністра Української Держави Олександра Рогози про організацію козацтва в Україні, накази Військовій офіції Української Держави, Головної управи війська Української Народної Республіки про найменування військових частин та військову символіку, проєкт урочистої обітниці Українського козака, заповіді українському козакові.
Лариса Левченко. Його мрія збулася!
1 січня 1919 року Головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра, зібравши всіх старшин Генерального штабу і начальників управлінь Військового міністерства, виступив перед ними з промовою, в якій оприлюднив свої ідеї щодо Української Армії.
Чикаленко Євген Харлампійович (1861–1929) – український громадсько-політичний і культурний діяч, публіцист, меценат
Народився Євген Чикаленко 21 грудня 1861 р. в селі Перешори на Одещині. Навчався на природничому факультеті Харківського університету. За участь у радикальному студентському гуртку був змушений переїхати до Перешор, де перебував під наглядом поліції. Згодом став успішним агрономом, видав низку праць про сільське господарство. У 1900 р. переїхав до Києва, де займався громадською діяльністю. Був активним членом «Старої громади» (з 1900 р.), Української демократичної партії (з 1904 р.), Української демократично-радикальної партії (з 1905 р.), у 1908 р. був ініціатором заснування Товариства українських поступовців і його фактичним головою. Співпрацював з українськими виданнями. Був видавцем щоденної української газети «Громадська думка», потім – «Рада», працював редактором. Був фундатором освітніх організацій, ініціатором численних громадських заходів. Матеріально підтримував молодих літераторів. Брав участь у складанні словника Б. Грінченка. На початку 1919 р. виїхав до Галичини, звідти – до Польщі, Австрії. З 1925 р. жив у Подєбрадах (Чехословаччина). Автор «Спогадів» та «Щоденника 1917–1919».
Урочисті обітниці співробітників Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії на вірність Українській Народній Республіці
Серед документів фонду “Місія УНР в Швейцарії” (ф. 4211) збереглися оригінали урочистої обітниці співробітників Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Швейцарії на вірність Українській Народній Республіці. Зокрема, обітниці Голови місії Миколи Василька, заступника голови місії Миколи Левитського, начальника пресового відділу Дмитра Донцова, старшого секретаря місії Станіслава Старосольського, драгомана Ганни Чикаленко-Келлер, складені в Берні 1919 року.
Архівні документи щодо спорудження в 1918 році у м. Києві пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку
8 жовтня 1918 р. відбулося засідання Ради Міністрів Української Держави, на якому Голова Ради Ф. А. Лизогуб порушив питання, пов’язане із спорудженням в столиці пам’ятника Т. Г. Шевченку. В ЦДАВО України у ф. 2457 «Головне управління мистецтва та національної культури Української Держави» зберігається справа, в якій зібрано окремі документи з цього питання
Марія Литвиненко-Вольгемут (1892–1966) – оперна співачка та педагогиня
Марія Іванівна народилася в м. Києві. В 1912 р. закінчила Київське музичне училище. Працювала в Музично-драматичному театрі М. Садовського в Києві, у 1914–1916 рр. – співала в Театрі музичної драми в Петрограді. Була солісткою: Київського театру оперти і балету, Української музичної драми в Києві, 1-го Трудового кооперативу українських артистів у Вінниці, Харківського театру опери та балету. В 1944–1964 рр. була професором Київської консерваторії.
Микола Миколайович Кулєшов (1890–1968) – біолог-селекціонер, академік Академії наук УРСР, доктор с.-г. наук, професор, заслужений діяч науки України
Микола Кулєшов народився 17 грудня 1890 р. в м. Новий Маргелан (нині – Фергана, Республіка Узбекистан), у сім’ї київського лікаря, засланого в Середню Азію за революційну діяльність. У 1892 р., після смерті батька, мати з сином повернулася до Києва.
Указ Президії Верховної Ради України «Про Державний Гімн України» від 15 січня 1992 р.
В Указі йшлося про затвердження музичної редакції Державного Гімну України, автором музики якої є М. М. Вербицький, запровадження повсюдного виконання Державного Гімну України з 16 січня 1992 р. і відміну Указу Президії Верховної Ради УРСР від 22 березня 1978 р. «Про Державний Гімн Української РСР». Нині оригінал Указу Президії Верховної Ради України «Про Державний Гімн України» від 15 січня 1992 р. зберігається в ЦДАВО України.
Олександр Петрович Довженко (1894-1956) – кінорежисер, художник-графік, письменник, фундатор національного кінематографа
Першими фільмами О. Довженка стали «Вася-реформатор» (1926 р.), «Ягідка кохання» (1926 р.) та «Сумка дипкур’єра» (1926 р.). Найбільшої слави він здобув завдяки картинам «Звенигора» (1927 р.), «Арсенал» (1929 р.), «Земля» (1930 р.).
У роки Другої світової війни О. Довженко був фронтовим кореспондентом, публіцистом; зняв фільми «Визволення», «Битва за нашу Радянську Україну», «Перемога на Правобережній Україні». У 1943 р. заборонили друк кіноповісті «Україна в огні», яку він писав упродовж двох років у фронтових умовах, а в 1944 р. її було визначено як «антирадянську, антиленінську, антинаціональну, антиколгоспну». Новий фільм митець зміг поставити лише через 5 років («Мічурін»). Згодом працював над кіносценаріями «Поема про море», «Зачарована Десна», «Повість полум’яних літ».
Документи про діяльність О. Довженка в 1920-1930-х роках, зокрема, і в кінематографічній галузі, збереглися в ЦДАВО України у фондах «Верховна Рада України» (Ф. 1), «Міністерство освіти України» (Ф. 166), «Державний український трест кінопромисловості Державного всесоюзного кінофотооб’єднання «Союзкіно» (Украінфільм)» (Ф. 1238). Серед них – оригінал листа О. Довженка до народного комісара освіти УСРР з проханням продовжити термін стипендії для навчання в мистецькій школі в Берліні, копія заяви до Уповноваженого ВРНГ СРСР в Німеччині з проханням продовжити творче відрядження, службова записка режисера, протокол засідання Колегії НКО УСРР про надання О. Довженку звання Народного артиста Республіки.
Олександр Антонович Кошиць (1875-1944) – хоровий диригент, композитор та етнограф
Олександр Антонович Кошиць (1875-1944) – хоровий диригент, композитор та етнограф. Він народився в селі Ромашки Київської губернії. Навчався в Богуславській бурсі, Київській духовній семінарії та Київській духовній академії. У 1902-1904 рр. викладав історію в гімназіях Ставрополя і Тифліса; за дорученням Кубанського статистичного комітету подорожував по станціях Кубані й записував козацькі пісні. Після повернення до Києва працював у Київській духовній семінарії, Учительській семінарії, 2-й жіночій та 1-й комерційній школах, Музично-драматичному інституті М. Лисенка. З 1908 р керував хором студентів Київського університету, який користувався великою популярністю серед киян. Працював диригентом: театру М. Садовського, хору Вищих жіночих курсів, Київського оперного театру. У 1917 р. був призначений Українською Центральною Радою музичним представником Театрального і музичного комітету.
Володимир Олександрович Савченко-Більський (14.07.1867 – 21.09.1955) – військовий діяч, генерал-хорунжий Флоту УНР, контр-адмірал
Володимир Олександрович Народився на Чернігівщині. В 1893 р. закінчив піхотне юнкерське училище, з 1902 служив у Адміралтействі, на Північному, Чорноморському флотах. Після утворення Української Центральної Ради очолив Українську Чорноморську громаду. Згодом був директором канцелярії Морського міністерства УНР, командувачем Чорноморського флоту (1920 р.), начальником Воєнно-морської управи УНР. З його ініціативи засновано гардемаринські школи в Миколаєві, Севастополі, Кам’янці-Подільському. З 1921 р. перебував у таборах інтернованих формувань Армії УНР в Польщі, згодом переїхав до Франції. Автор статей з історії військово-морського флоту.
У фондах ЦДАВО України «Морський генеральний штаб при Морському міністерстві Української Держави» (ф. 2203), «Морське міністерство Української Народної Республіки» (ф. 2333) та «Український національний музей-архів при Українському інституті громадознавства в Празі» (ф. 4018) зберіглися документи, пов’язані з життям та діяльністю В. О. Савченка-Більського. Серед них – накази по Морському відомству Української Народної Республіки, листування та фото.
Український правничий з’їзд у Празі
Український правничий з’їзд у Празі був організований Українським правничим товариством в Чехо-Словаччині. Його засідання проходили 4-7 жовтня 1933 р. під почесним головуванням ректора Українського вільного університету, професора Івана Горбачевського.
На з’їзді прозвучало понад 30 доповідей з юриспруденції, економіки й соціології. Зокрема, були заслухані доповіді політичного діяча, вченого-правника С. Дністрянського «Проблеми господарського права в модерній добі», «Нові шляхи українського цивільного права», державного діяча, вченого-правознавця О. Ейхельмана «Кодифікація міжнародного права», соціолога, правника, адвоката В. Старосольського «Міжнародне питання про право і державу», державного діяча, сенатора, міністра юстиції УНР С. Шелухина «Участь громадського елементу в суді», «Нові шляхи українського карного права», політичного діяча, юриста А. Андрієвського «Маєткові відносини подружжя в українському праві».
