До «розстріляного відродження» належить ціла низка видатних представників творчої інтелігенції України, серед яких і Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович Курбас, 1887–1937) – український режисер і засновник експериментального театру «Березіль», драматург і актор, публіцист і перекладач, теоретик театру. Він справив непересічний внесок у заснування й розвиток модерного українського театру і став у один ряд із видатними режисерами Європи й світу. Реформатор національної сцени Лесь Курбас бачив театр як «найвище з мистецтв», спрямоване на відродження України й модернізацію всього українського суспільства.
Новітні й оригінальні системи гри Курбас розробляв ще у форматі театру «Кийдрамте». 30 березня 1922 р. група акторів разом із Лесем Курбасом заснувала театр «Березіль», а з наступного року почала видавати театральний двотижневик «Барикади театру», епіграфом до якого стали слова норвезького письменника Б’єрнстьєрне Б’єрнсона
Я вибираю Березіль,
Він ламає все старе…
Я вибираю Березіль
Тому, що він буря,
Тому, що він сміх,
Тому, що він сила,
Тому, що він переворот…
Філософський театр «Березіль», відчуваючи вичерпаність старого театрального мистецтва, був революційним вихором, театром мистецької агітації, чинив спротив соцреалізму, тримав курс на «реформу людини», просував символізм і авангардизм. А головний режисер театру Лесь Курбас узагалі «пер проти хвилі» (Л. Курбас). Ведучи боротьбу на театральному терені, у червневому диспуті 1929 року він заявив: «Я працюю для мас, але працюю по-новому і шукаю нових шляхів, щоб не було сплячки, щоб не було стабілізації, щоб революція йшла далі і тими формами і засобами, які ми робимо… Товариші, що маєте революційне минуле і зараз боретеся за революцію, дозвольте ж мені бути революціонером, це моє право страждати, це моє право бути незрозумілим, це моє право приймати удари, моє право боротися уперто на своєму фронті так, як своїм мозком розумію, чесно і послідовно. Дозвольте мені це робити…» (Л. Курбас). Фактично, він звинуватив радянський уряд у винищенні, русифікації й вульгаризації українського театру.
Курбас цілком усвідомлював, що ось-ось йому інкримінують найтяжчий політичний злочин проти радянської влади, бо вже вона налаштувалася боротися з «курбасизмом». Виступаючи на пленумі художньо-політичної ради у вересні 1929 року, митець заявив: «Я не боюся ваших блоків, я не боюся боротьби, я тільки боюся одного, я боюся, щоб ви не повелися як фальшивомонетчики, як шулери при картах… я боюся, щоб… я не опинився поза нашим революційним активом…» (Л. Курбас). Біографи пишуть, що Курбас змушений був йти на компроміс із владою, ще сподівався, що його зрозуміють, але його доля, як і майбутнє театру, вже були визначені. Наркомос УРСР назвав театр «Березіль» «шкідницькою організацією», а Леся Курбаса – «націоналістом, який скотився до фашизму».
26 грудня 1933 року Леся Курбаса без ордеру й санкції заарештували в Москві, де після звільнення з театру «Березіль» він працював режисером єврейського театру, а 9 квітня 1934 року трійкою колегії ГПУ він був засуджений до п’яти років таборів. Актора заслали на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу, на Медвежу Гору, а згодом – на Соловки.
Від 27 жовтня до 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох під містечком Медвеж`єгорськом у Карелії розстрілювали соловецьких в’язнів. Серед тих 1111 мучеників, які зустріли там свою смерть, були діячі української культури, мистецтва, науки, освіти: Марко Вороний, Сергій Грушевський, Григорій Епік, Микола Зеров, Микола Куліш, Антін Крушельницький, його сини Богдан і Остап, Мирослав Ірчан-Баб’юк, Михайло Лозинський, Валер`ян Підмогильний, Валер`ян Поліщук, Степан Рудницький, Олекса Слісаренко, Павло Филипович, Володимир Чехівський, Матвій Яворський, Михайло Яловий та інші. Леся Курбаса було розстріляно 3 листопада 1937 року.
У фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України збереглися документи про Леся Курбаса та створений ним театр «Березіль», 100-річчя якого відзначалося в березні 2022 року. Добірку з цих архівних документів підготовлено архівом на знак вшанування героїв-українців, котрі прийняли мученицьку смерть від рук служителів сталінського режиму на Соловках. Героям Слава! Слава Україні!
