Одинадцяте число проєкту «Шлях до Державності: архівні хроніки української еміграції. Музична спадщина»

Українські емігранти зберегли для свого народу, крім іншого, його автентичну музичну спадщину.

Про Українську республіканську капелу, її турне світом та успіх опубліковано сотні більших і менших статей, книг тощо. Однак, музична творчість української еміграції на ній не обмежувалася. У таборах Австрії, Німеччини, Польщі, Чехії та інших країн, куди були інтерновані українські військові частини здійснювалася значна культурно-просвітня праця, внаслідок якої – створювалися музичні, драматичні, співочі гуртки. Кожна військова частина мала свій хор.

18 лютого 1920 року в польському Тарнові був закладений хор, до складу якого входили урядовці центральних державних установ Української Народної Республіки. Головним завданням хору було не тільки студіювання української народної пісні і творів українських композиторів, але й пропагування української ідеї за кордоном. Національний хор Державних центральних установ улаштовував благодійні концерти, прибутки з яких спрямовувалися на допомогу українському інтернованому вояцтву. Зі слів одного з керівників хору Федора Стешка концерти «завжди проходили з великим успіхом, збираючи численну публіку не лише українську, але й польську».

Національний хор центральних державних установ Української Народної Республіки, серед інших, виконував музичний твір «За Україну, за її долю, за честь і волю, за народ», текст якого написав відомий український поет Микола Вороний на початку 1917 р., а музику – композитор зі Львова, автор гімну Пласту та Маршу Соколів Ярослав Ярославенко (Вінцковський).

Саме ця пісня стала символом Соборності в 1919 році, а слова її стали гаслом майданів новітньої історії України. З початком російсько-української війни у 2014 р. слова пісні «За Україну!» вишито на бойових знаменах частин Збройних сил України.

Перейти до вмісту