письменник, державний та політичний діяч
український історик, архівіст, письменниця. Член Спілки письменників України з 1991 року
український поет, перекладач, культуролог, енциклопедист, філософ, громадський та політичний діяч. Академік Академії наук УРСР, Заслужений діяч науки України, Герой Соціалістичної Праці (1974)
український режисер і сценарист, народний артист УРСР (1974). Леонід Биков - лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінаціях «Перші премії за художні фільми» та «Найкраща чоловіча роль» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР 1977 року, тощо. 2001 року в Києві відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова
визначний український композитор і хоровий диригент, педагог. 1943 організував Український державний народний хор, 1943-1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки
український танцівник і хореограф, Народний артист СРСР (1960). Артист балету і балетмейстер у театрах Одеси, Харкова, Дніпра, Києва, військових ансамблів. Організатор (1937), балетмейстер (до 1940), художній керівник (1955–1975) Ансамблю танцю УРСР.З 1977 року Національний заслужений академічний ансамбль танцю України носить його ім'я. 2020 року на Алеї Зірок, що на Театральні й площі в Одесі, з'явилась «зірка» Павла Вірського
український політик, публіцист, літературний критик, діяч руху опору проти зросійщення та національної дискримінації українського народу, політичний в'язень СРСР. Провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х - 90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року
український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979-1987). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996-11.2005)
український композитор, народний артист УРСР (з 1968 року), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962), народний артист СРСР (з 1979 року). Брат композитора Георгія Майбороди
український письменник, літературний критик, громадський діяч. перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959-1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005), посмертно
український поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УРСР (1936-1939, 1941-1943). Голова Верховної Ради УРСР двох скликань (1953-1959), депутат Верховної Ради УРСР. Міністр освіти УРСР (5 березня 1943 - 7 серпня 1948). Академік АН УРСР (1929)
український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАН України, другий Міністр культури України (1992-1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999-2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України. Співголова Головної редакційної колегії «Енциклопедії сучасної України». Радник Президії Національної академії наук України. Головний редактор журналу «Сучасність» (у 1990-х роках), редактор відділу перекладної літератури видавництва «Дніпро» (у 1969-1972 роках), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» тощо
український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Президент Міжнародного громадського об'єднання «Волинське братство», голова Наглядової ради Волинського національного університету імені Лесі Українки. Доктор філологічних наук (1981). Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України. Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка у 2008-2010 рр.
українська письменниця, поетеса. Її твори перекладено багатьма мовами
українська письменниця, поетеса-шістдесятниця. Лауреатка Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році. Почесна професорка Києво-Могилянської академії, почесна докторка Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилася від звання Героя України
український політичний та громадський діяч, письменник, юрист та радянський дисидент. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Народний депутат України. Герой України. Автор «Акту проголошення незалежності України». Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Провів 25 років у тюрмі і на засланні
українська письменниця, культурологиня, професорка. Докторка філологічних наук. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік (за книжку «Ave, Europa»). Живе і працює в Італії
український філософ, академік НАН України, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор філософських наук, професор, педагог, фахівець у галузі культурології, логіки та методології науки, історії української культури, директор Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України (2001-2018), завідувач відділом логіки та методології науки Інституту філософії
українська акторка театру та кіно. Народна артистка УРСР (1967), Народна артистка СРСР (1978). Герой України (2007). Дружина українського актора Костянтина Степанкова (Волощука). Серед нагород акторки - чотири театральні премії «Київська пектораль» за найкращу жіночу роль у виставах «Дама без камелій» (1993), «Обдурена» (1997), «Схоже на щастя» (2015), а також за видатний внесок у театральне мистецтво (2004). Лауреат кінопремії «Золота дзиґа» за визначний внесок у вітчизняне кіномистецтво (2020). Ада Роговцева входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України
український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст. Генеральний директор кінокомпанії «Край Кінема». Лауреат Премії Сахарова за свободу думки Європарламенту(2018) та Національної премії України імені Тараса Шевченка(2016)
український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель», за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980), Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011)
архімандрит Греко-Католицької Церкви, доктор богослов'я і доктор літургіки, біблійний перекладач, ієромонах Студитського уставу, лауреат Шевченківської премії за переклад Острозької Біблії сучасною українською мовою (2007), почесний професор і завідувач кафедри богослов'я Національного університету «Острозька академія»
українська композиторка. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
— український диригент, заслужений діяч мистецтв України,народний артист України, художній керівник та головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру Українського радіо, директор Об'єднання художніх колективів «Музика»
напівпрофесійна чоловіча капела бандуристів, формально заснована 1941 року в Києві з частини колишніх виконавців попередньої Державної зразкової капели бандуристів, заснованої 1918 року. Від 1949-го базується в Детройті, хоч учасники проживають у багатьох містах Північної Америки
українська акапельна формація. Не плутати з терміном пікардійська терція без подвійного «к» (термін з «Гармонії», теоретичної дисципліни музикознавства)
