Актуально Новини

Від Генерального контролю Української Народної Республіки до Державної аудиторської служби України 1918–2023

Виставка архівних документів із фондів Центрального державного архіву
вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України)

Виставковий проєкт ЦДАВО України реалізовано на замовлення
Державної аудиторської служби України

Керівник проєкту та автор текстів – Лариса Левченко, виявлення документів – Олена Єфремова,
сканування оригіналів – Катерина Батюк, укладання анотацій – Надія Савченко,
макетування виставкових стендів – Ірина Собко

Перелік використаних фондів ЦДАВО України:
Фонд № 1 «Верховна Рада України», Фонд № 2 «Кабінет Міністрів України», Фонд .№ 30 «Міністерство фінансів України», Фонд № 35 «Національний банк України», Фонд № 539 «Міністерство державного контролю Української РСР», Фонд № 1509 «Міністерство фінансів Української Народної Республіки», Фонд № 2623 «Народний комісаріат праці Української СРР», Фонд № 3325 «Державний контроль Української Держави», Фонд № 3362 «Державний контроль Української Народної Республіки», Фонд .№ 3363 «Державний контроль Української Держави», Фонд № 3690 «Державний контроль Української Народної Республіки», Фонд № 5233 «Адміністрація Президента України», Фонд № 5284 «Головне контрольно-ревізійне управління України», Фонд № 5357 «Офіс фінансового контролю»

Закон про тимчасову організацію контролю Української Народної Республіки»

 

Доба Української Центральної Ради

4(17) березня 1917 р. у Києві створено Українську Цент­ральну Раду. Персональний склад Генерального секретаріату було
сформовано Центральною Радою в засіданні 15 липня 1917 р.

На посаду Генерального контролера за квотою «Бунду» призначено Мойсея (Моше) Рафеса.
Склад Генерального секретаріату ще раз уточнено й остаточно сформовано Центральною Радою 21 серпня 1917 р., Тимчасовий уряд затвердив його в цілому 1 вересня 1917 р. Державний контроль УНР очолив Олександр Зарубін.

Черговий склад Генерального секретаріату розглянуто Українською Центральною Радою 1 листопада 1917 р. Фракція «Бунду» висунула на посаду Державного контролера Олександра Золотарьова.
12–14 грудня 1917 р. відбувся з’їзд представників контрольних установ, на якому обговорено питання про перебудову контролю Української Народної Республіки.

14 січня 1918 р. Рада Народних Міністрів УНР ухвалила закон «Про тимчасову організацію контролю Української Народної
Республіки».

З 1 квітня 1918 р. обов’язки Державного контролера виконував директор першого контрольного департаменту Дмитро Симонів.

Канцелярію Державного контролю УНР очолював директор Валентин Тарасевич.

Першим контрольним департаментом керував директор Дмитро Симонів. На посаді віце-директора департаменту перебував Микола Ковальський.

Другий контрольний департамент очолював виконувач обов’язків директора Василь Пуницький.

Третій контрольний департамент з 11 квітня 1918 р. перебував під керуванням директора Олександра Золотарьова. Віце-директором департаменту був Михайло Скугар-Скварський.

У березні 1918 р. українські ревізори відправилися у своє перше відрядження за кордон у складі місії, що поїхала до Німеччини в справі контролю за виготовленням грошових знаків УНР. Головою делегації ревізорів був старший ревізор першого контрольного департаменту Державного контролю УНР Юрій Вронський.

Доба Української Держави Павла Скоропадського

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, на якому Павла Скоропадського проголошено Гетьманом України. В історії України постало нове державне утворення – Українська Держава.

26 травня 1918 р. відбулося засідання з приводу розгляду питання про запровадження Тимчасового положення про організацію державного контролю Української Держави.

Закон Української Центральної Ради «Про тимчасову організацію контролю Української Народної Республіки» від 14 січня 1918 р. було скасовано 2 червня 1918 р.

За часів Української Держави на посаді Державного контролера перебував Георгій Афанасьєв.

 

Доба Директорії Української Народної Республіки

Прийшовши до влади, Директорія переслідувала всіх прибічників Гетьмана Павла Скоропадського. 15 грудня 1918 р. на посаді Державного Контролера було відновлено Дмитра Симоніва. «…Оголошую, що згідно постанови Директорії Української Народної Республіки від 14 січня б[іжучого] р[оку], всі урядовці Державного контролю, як в Центральних, так і місцевих установах, призначені за часів Гетьманщини, негайно звільняються зі своїх посад… Державний контролер Симонів…»

«… На підставі постанови Ради Комісарів від 16 грудня 1918 року, наказую усім контрольним установам стежити за тим, щоб усі закони й адміністративні розпорядження бувшого Гетьманського Уряду, видані після 15 листопада 1918 року, не виконувалися в тих випадках, коли мали на меті боротьбу з Директорією… Державний контролер Симонів…»

1919 року на посаду Державного контролера заступив Іван Кабачків, який продовжував очолювати систему органів державного фінансового контролю в різних урядах Української Народної Республіки в екзилі аж до 1926 р. Опісля він був Державним контролером при Державному центрі УНР.

 

Організація державного контролю
за перших урядів радянської України

У радянській Україні організація державного контролю відбувалася під російськими більшовицькими впливами.
У 1918 р. у РРФСР створено Народний комісаріат державного контролю, очільником якого був Карл Ландер. 7 лютого 1920 р.
Наркомат державного контролю реорганізовано у Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції (РСІ) РРФСР,
першим головою якого був Йосип Сталін, а в подальшому – Олександр Цюрупа (1922 р. – липень 1923 р.). З утворенням СРСР Наркомами РСІ СРСР були Валеріан Куйбишев (1923–1926 рр.), Григорій Орджонікідзе (1926–1930 рр.), Андрій Андреєв (1930–1931 рр.) та Ян Рудзутак (1931–1934 рр.).

За перших радянських урядів, створюваних більшовиками у Харкові в 1918–1919 рр., Народним комісаром соціалістичної інспекції та державного контролю (контролю, державного контролю) був Микола Скрипник.

РСІ в радянській Україні створена 25 лютого 1920 р. шляхом злиття Наркомату державного контролю УСРР і Верховної соціалістичної інспекції. З 23 травня 1920 р. РСІ отримала назву Народний комісаріат робітничо-селянської інспекції УСРР. На посадах керівників РСІ перебували Микола Скрипник (фактично його обов’язки виконував Б. Штернберг, за ним – С.Будзалін).

26 липня 1921 р. Наркомат РСІ УСРР реформовано у Наркомат робітничо-селянського контролю, а наркомом призначено Михайла Вєтошкіна. З 1923 р. знову повернулися до Наркомату РСІ УСРР.

 

Робітничо-селянські інспекції
як інструмент тоталітарного режиму

Діяльність РСІ сполучалася з Центральною контрольною комісією ЦК КП(б)У (ЦКК ЦК КП(б)У) та Державним політичним управлінням УСРР (ДПІ УСРР), що в результаті перетворило її на інструмент тоталітарного режиму, масових чисток радянських державних органів і установ, промислових і сільськогосподарських підприємств, закладів освіти, науки, культури, а в подальшому – репресій визначених сталінським режимом «класово чуждих
елементів».

Після остаточного злиття РСІ з ЦКК систему контрольних органів у радянській Україні очолювали Олексій Медведєв, Михайло Владимирський, Купріян Кіркіж, Володимир Затонський.

1934 року за постановою XVII з’їзду ВКП(б) РСІ-ЦКК ліквідовані, функції РСІ передано комісіям радянського контролю при Раді
Народних Комісарів, а ЦКК – партійному контролю при ЦК ВКП(б).

Від 1937 р. функції фінансового контролю здійснювало Контрольно-ревізійне управління Наркомату фінансів СРСР, створене відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 23 жовтня 1937 р. № 112/1936 «Об организации в составе Наркомфина СССР Контрольно-ревизионного управления».

 

Державний контроль
у воєнні та повоєнні роки

1 грудня 1940 р. на посаду Народного комісара Державного контролю УРСР заступив Василь Черновол, який працював на цій посаді до 1947 р.

1941 року багато співробітників Державного контролю УРСР звільнилося з роботи у зв’язку з мобілізацією до лав Робітничо-селянської Червоної армії, у т. ч. на фронтах Другої світової війни воював В. Черновол. Його обов’язки виконував заступник Олександр Крупко.

На підставі Закону, прийнятому Верховною Радою СРСР 15 березня 1946 р., «Про перетворення Ради Народних Комісарів СРСР на Раду Міністрів СРСР і Рад Народних Комісарів союзних і автономних республік – на Ради міністрів союзних і автономних республік» Народний комісаріат Державного контролю УРСР реорганізовано на Міністерство державного контролю УРСР. Першим Міністром державного контролю УРСР був Василь Черновол, за ним – Анатолій Сидорин (з січня по липень 1947 р.), Олексій Пирогов (березень 1948 р. – квітень 1953 р.).

З 1946 р. Контрольно-ревізійне управління УРСР підпорядковувалося Міністерству фінансів СРСР й здійснювало фінансові ревізії у всіх галузях господарства. Станом на 1 квітня 1947 р. у системі контрольно-ревізійних органів вже працювало 955 співробітників.

 

У 50–60-х роках ХХ століття

З 1953 р. по 1956 р. на чолі Міністерства державного контролю УРСР перебував Міністр державного контролю УРСР Костянтин Караваєв.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 3 травня 1956 р. № 583, постанови Ради Міністрів УРСР від 28 травня 1956 р. № 567 Контрольно-ревізійне управління було створене у складі Міністерства фінансів УРСР; в областях сформовані апарати головних контролерів-ревізорів, підпорядковані Контрольно-ревізійному управлінню Міністерства фінансів УРСР.

У зв’язку з розширенням прав Української РСР відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1957 р. «Про утворення Комісії радянського контролю Ради Міністрів СРСР» Президія Верховної Ради УРСР 31 грудня 1957 р. видала Указ «Про утворення Комісії радянського контролю Ради Міністрів Української РСР», на яку покладалося перевіряння фактичного виконання рішень уряду в царині народного господарства. Головою цієї комісії з 8 січня 1958 р. та по 1961 р. був Олексій Стоянцев, який у подальшому був заступником, 1-м заступником і, нарешті,
Міністром державного контролю УРСР (вересень 1956 р. – грудень 1957 р.).

Комісія державного контролю Ради Міністрів УРСР була ліквідована 6 грудня 1962 р., цього ж числа був утворений Комітет партійно-державного контролю ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР. Згідно із Законом СРСР від 9 грудня 1965 р. «Об органах народного контроля в СССР» Верховна Рада
Української РСР постановила реорганізувати органи партійно-державного контролю Української РСР в органи Народного контролю.

Андрій Маленкін головував у Комісії державного контролю Ради Міністрів УРСР з вересня 1961 р. по грудень 1962 р. У 1963–1966 рр. він перебував на посаді 1-го заступника голови Комітету партійно-державного контролю ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР. З березня 1966 р. по листопад 1973 р. Андрій Маленкін був головою Комітету народного контролю Ради Міністрів Української РСР.

 

В епохи «застою» та
«перебудови й гласності»

У грудні 1971 р. Міністерство фінансів УРСР видало наказ «Про стан контролю фінансових органів республіки за витрачанням державних коштів і поліпшенням фінансово-бюджетної роботи в сільських і селищних радах», яким було ініційовано низку заходів щодо посилення контролю за
витрачанням державних коштів і поліпшенням фінансово-бюджетної роботи на рівні сільських і селищних рад.

У червні 1972 р. світ побачив наказ Міністерства фінансів УРСР «Про затвердження Положення про групи громадських контролерів при фінансових органах УРСР». У червні та липні 1972 р. Міністерство фінансів УРСР видало накази «Про дальше поліпшення контрольно-ревізійної роботи фінансових органів», спрямовані на усунення недоліків контрольно-ревізійної роботи, правильний вибір тем і об’єктів перевірянь та підвищення якості ревізій і перевірок.

30 січня 1973 р. Міністерство фінансів УРСР затвердило Положення про Контрольно-ревізійне управління та контрольно-ревізійний апарат Міністерства фінансів Української РСР. 1973 року кращих ревізорів-контролерів республіки було відзначено нагородами й преміями.

Міністерство фінансів УРСР у звіті за 1975 р. – першу половину 1976 р. вже відзначало значне покращення роботи Контрольно-ревізійного управління. Зокрема, підкреслювалася корисність проведення комплексних ревізій спільно з комітетами народного контролю та міністерствами. У вказаний період контрольно-ревізійні органи республіки провели 23,2 тис. ревізій і перевірок, у т. ч. 4,6 тис. ревізій виконання обласних, міських,
районних і сільських бюджетів. Міністром фінансів 1961–1979 рр. був Анатолій Барановський.

Якщо 1964-1986 рр. в історії СРСР, у т. ч. й Української РСР, що була однією з його складових, визначалися як «епоха застою», то 1986-1991 рр. були періодом так званої «перебудови». За «перебудови» основним курсом у діяльності радянського уряду Михайла Горбачова стала «гласність».
«Гласність» як основний чинник у реалізації політики «перебудови» використовувалася для викриття господарсько-фінансових порушень і проблем на місцевому рівні.

У цьому контексті значущості набувала поширювана на всі галузі управління й господарства діяльність органів народного контролю, на ролі яких наголошувалося в Конституції СРСР від 7 жовтня 1977 р. Закон СРСР «О народном контроле в СССР» було прийнято на черговій сесії Верховної Ради СРСР 30 листопада 1979 р. Комітети народного контролю мали право не лише проводити ревізії й експертизи, а й призупиняти розпорядження посадових осіб, відстороняти їх від виконання обов’язків, направляти матеріали про зловживання в прокуратуру, накладати стягнення, штрафи, догани за матеріальні збитки державі. Вони також представляли доповіді та звіти про стан різних галузей економіки, організацію праці в міністерствах і відомствах, вносили пропозиції з питань загальнодержавного значення. «Гласність» у діяльності органів народного контролю забезпечувалася завдяки групам сприяння органам контролю й зверненням (листам) громадян.

 

Україна на шляху Незалежності.
ГоловКРУ

23 січня 1993 р. Президент України Леонід Кравчук підписав Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», структура якої складалася з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів в районах, містах і районах у містах.

У незалежній Україні Контрольно-ревізійне служба була створена у 1993 р. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 515 було затверджено Положення про цю службу й її гранична чисельність. Контрольно-ревізійна служба складалася з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних
підрозділів у районах, містах і районах у містах.

Протягом 1993 р. року апарат служби реалізував низку заходів по перебудові й посиленню державного контролю за раціональним і ефективним витрачанням бюджетних коштів і матеріальних цінностей, станом та достовірністю бухгалтерського обліку і звітності, вишуканням додаткових доходів бюджету. Завдяки ревізіям й перевіркам у 1993 р. до бюджету було донараховано 91 млрд. крб. У тому числі у період з 28 травня по 26 липня 1993 р. року вперше в історії за дорученням Президента та Кабінету Міністрів України Контрольно-ревізійна служба України здійснила перевірку Генеральної Прокуратури України.

У наступному 1994 р. контрольно-ревізійні органи України провели 42947 ревізій і перевірок.

З метою посилення контролю за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, державного і комунального майна, активізації роботи щодо усунення виявлених недоліків і порушень Указом Президента України Леоніда Кучми від 27 серпня 2000 р. Головне контрольно-ревізійне управління було визначене центральним органом виконавчої влади, який забезпечує в установленому порядку
реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю за використанням підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, відомчої належності та підпорядкованості, коштів бюджетів усіх рівнів та позабюджетних фондів, збереженням державного і комунального майна, веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності.

Відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Головне контрольно-ревізійне управління було реорганізоване в Державну фінансову інспекцію України, діяльність якої спрямовувалася через Міністра фінансів України. На базі цієї інспекції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 868 була заснована Державна аудиторська служба України.

Відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Головне контрольно-ревізійне управління було реорганізоване в Державну фінансову інспекцію України, діяльність якої спрямовувалася через Міністра фінансів України. На базі цієї інспекції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 868 була заснована Державна аудиторська служба України.

До 2019 р. Кабінет Міністрів України мав намір створення нового органу фінансового контролю та відповідно реорганізації Державної аудиторської служби України. 11 грудня 2019 р. світ побачила постанова Кабінету Міністрів України № 1025 «Про утворення офісу фінансового контролю». Він мав стати центральним органом виконавчої влади у статусі інспекції, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Утім, уже 20 травня 2020 р. Кабінет Міністрів України видав постанову № 388, якою ліквідував Офіс фінансового контролю та відмінив рішення про реорганізацію Державної аудиторської служби України, яка нині здійснює державний фінансовий контроль в Україні та забезпечує реалізацію державної фінансової політики у його сфері.

* * *

Перейти до вмісту