А Б В Г Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р C Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
Загарбавши Україну, нацисти поповнювали трудові ресурси Третього рейху за рахунок її населення, переважно молоді 1926-1927 років народження, примусово вигнаного на роботи на промислових підприємствах металургійної, хімічної, видобувної промисловості, на транспорті та у сільському господарстві. За підрахунками «Цивільної комісії обліку жертв злодіянь німців на території СРСР», здійсненими станом на 1 березня 1946 року, з України було вивезено 1 млн 759 тис. 719 робітників, що склало 49 % від загальної кількості так званих «остарбайтерів».
«Остарбайтери» – такий статус примусовим робітникам було надано у регламентуючих документах спеціальної комісії Головного управління імперської безпеки Німеччини, підписаних рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером 20 лютого 1942 р. Людей вербували на роботи, обіцяючи переваги добробуту в Третьому рейху, або просто захоплювали на вулицях і у домівках. Відмова від виїзду до Рейху могла закінчитися розстрілом. Людей доставляли на зборні пункти й звідти потягами транспортували до Німеччини. Там вони потрапляли під суворий контроль й життя ставало схожим до перебування в концентраційному таборі. Фактично, остарбайтери були рабами Рейху й на своєму одязі вони мали носити позначку «OST». Норми їх харчування становили трохи більше 2 тис. калорій на день. Робочий день «остарбайтерів» тривав 10-14 годин, вони жили в бараках, на роботи виводилися під конвоєм. За будь яку провину вони діставали штрафні санкції аж до переміщення до реального концентраційного табору.
Писати листи до рідних «остарбайтерам» дозволили наприкінці 1942 р. Всі листи піддавалися суворій цензурі, тому написати в них про дійсні умови перебування в «нацистському раю» не представлялося можливим. Якщо цензору не подобалося якесь речення, фраза чи слово, вони закреслювалися густою чорною фарбою.
Після закінчення Другої світової війни, на Кримській та Берлінській (Потсдамській) конференціях 1945 р. було прийнято рішення про репатріацію іноземних робітників зі Сходу до їхніх країн. Всі, хто повертався до СРСР, проходити обов’язкову фільтрацію в таборах НКВС, що супроводжувалася допитами, а за будь-якої підозри могла закінчитися відправкою до сталінських концтаборів.
У 1946 р. Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі визнав політику нацистів щодо використання примусової праці населення загарбаних країн злочином проти людства й порушенням норм міжнародного права. У 1993 р. на теренах колишнього СРСР, у т. ч. в Україні були засновані фонди «Взаєморозуміння та примирення», які здійснювали гуманітарні виплати колишнім примусовим робітникам Третього рейху. У вересні 2000 р. Німеччина заснувала фонд «Пам’ять, відповідальність та майбутнє», які до червня 2007 р. здійснювали виплати компенсацій не лише колишнім «остарбайтерам», а й їх нащадкам.
Листи з нацистської неволі, які не дійшли до своїх адресатів, відклалися у фондах майже всіх державних архівів України, у т. ч. у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Тут вони зберігаються у фонді 4470 «Списки і листи радянських громадян, вивезених до нацистської Німеччини, 1941-1945» і налічують 19559 одиниць.
На підставі цієї колекції в ЦДАВО України була створена база даних «Непрочитані листи з нацистської неволі». Під час опрацювання листів співробітники архіву мали певні труднощі у розпізнаванні адрес та прізвищ, тому іноді у базі даних зустрічаються помилки та різночитання. Редагування бази даних триває й ваші зауваження, направлені на електронну адресу начальника відділу довідкового апарату Ольги Редько (redko@tsdavo.gov.ua), зможуть прискорити її удосконалення.
Звертаємо увагу зацікавлених у збереженні пам’яті своїх предків користувачів вебсайту: якщо ви знайшли в базі даних інформацію про лист рідної вам людини, ЦДАВО України готовий на ваше замовлення надати його копію безкоштовно. Замовлення просимо надсилати на адресу електронної пошти архіву: tsdavo@arch.gov.ua
