ІМЕНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
ЗАТВЕРДЖУЮ 15 листопада 1921 року
ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ ПЕТЛЮРА
ПОСВІДЧУЮ
В. о. ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ ШИЯН
З УХВАЛИ РАДИ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ
ЗАКОН
про громадянство Української Народної Республіки
1. Громадянство Української Народної Республіки є державноправна належність людини до Української Народної Республіки, що надає їй права та обов’язки українського громадянина.
2. Повнота політичних прав в Українській Народній Республіці, а також право державної та публічно-громадської служби належить тільки українським громадянам, разом з тим, на них упадає і обов’язок виконувати повинності та всі її закони і дбати всіма силами про її добробут, не жаліючи, навіть, для неї свого життя.
3. Громадянин УНР не може одночасно бути громадянином чи підданцем іншої Держави.
4. Всі підданці бувшої Російської Держави, всякої національності, віри та статі, які не набули прав іншого громадянства, та на день 9/22 січня 1918 року стало перебували на терені України, або народились на Україні чи походять з України, або належали чи мали право належати до одного з бувших станів у межах України, суть громадяни Української Народної Республіки.
5. Особи, що походять з України, які не підлягають чинності попереднього арт. 4 цього закону, також вважатимуться за громадян Української Народної Республіки, як що вони: повнолітні – до 9/22
січня 1924 року, а неповнолітні на цей термін – на протязі року по досягненню повноліття, подадуть про це відповідну заяву.
6. Право українського громадянства набувається: 1. а) через народження від українських громадян, б) через шлюб чужинця з українським громадянином, в) коли чужинця до сімнадцяти років всиновить український громадянин та 2. через натуралізацію.
7. Можна просити про прийняття до українського громадянства (арт. 6 п. 2) коли особа має правоздатність та дієздатність, перебуває на терені України на протязі п’яти років та опріч того, доведе, що має матеріальні засоби, потрібні для утримання себе й своєї родини.
8. Опріч цього, українське громадянство можуть набувати, коли оселяться на Україні та подадуть відповідну заяву, такі особи: а) українська громадянка, що пішла заміж за чужинця, коли цей шлюб буде розв’язано з ним, або коли вона лишиться вдовою, б) народжені від шлюбу з чужинцем діти української громадянки, які після розв’язання шлюбу або овдовіння матері залишаються коло матері та в) чужинці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні, та на протязі двох років після скінчення освіти подали заяву про прийняття їх до українського громадянства.
9. Право громадянства, що його придбано на підставі арт. 6 п. 2 цього закону, поширюється і на дружин та дітей осіб, що набули громадянство; що до дітей, то лише в тому разі, коли ці діти не досягли 17 років.
10. Подання про прийняття до українського громадянства, внесені згідно з арт. арт. 5 та 8 цього закону, не задовольняється в разі, коли цьому заперечують відомості про ганебні вчинки прохача, його плямуючу професію та про
можливу його шкідливість для Української Народної Республіки.
11. Заяви осіб, зазначених в арт. арт. 5 та 8 цього закону, про зачислення до українського громадянства, подається Начальникові Губернії зо всіма документами, які доводять їх права.
Подання чужинців (арт. 7) про прийняття їх до українського громадянства вноситься Міністрові Внутрішніх Справ.
Заяви осіб, зазначених в арт. 5 у відповідних випадках можуть подаватися до належних Дипломатичних Представників УНР за кордоном; в цьому разі Представники повнять функції Начальника Губернії.
12. Заяви, що вступили до Начальника Губернії чи Дипломатичного Представника УНР за кордоном, або задовольняється постановою про зачислення прохача до українського громадянства або залишається без задоволення.
В разі задоволення заяви, прохачеві, по виконанню присяги на вірність Республіці в установлений спосіб, видається свідоцтво про українське громадянство.
В разі ж залишення заяви про зачислення до українського громадянства без задоволення, прохачеві надається право оскаржити таку постанову в місячний реченець, з дня повідомлення його про це, до Міністра Внутрішніх Справ.
13. Міністр Внутрішніх Справ або задовольняє скаргу на постанову Начальника Губернії чи Дипломатичного Представника УНР за кордоном, або залишає її без наслідків.
Скарги на розпорядження Міністра в цих справах подається в місячний з дня повідомлення прохача реченець до Адміністраційного Департаменту Надвищого Суду, де розглядається судовим порядком при участі представника Міністра Внутрішніх Справ.
14.Подання чужинців (арт. 7) що вступили до Міністра
Внутрішніх Справ, згідно з артикулом 11 цього закону, Міністр розв’язує безпосередньо. Залишення подання без задоволення не мотивується.
15. Міністрам та Начальникам окремих офіцій надається право, по згоді з Міністром Внутрішніх Справ, вносити до Ради Народніх Міністрів про прийняття до українського громадянства чужинців, які зробили значні послуги Українській Народній Республіці.
16. Особи, які не підлягають чинності арт. 4 цього закону та вважають себе за набувших права українського громадянства на підставі закону 2 липня 1918 року «Про громадянство Української Держави», мають, з поданням відповідних доказів, зголоситись до місцевого Адміністраційного Відділу Окружного Суду на протязі шести місяців з дня відновлення діяльності того Суду.
Постанови Адміністраційного Відділу Окружного Суду в цих справах надсилається до місцевого Начальника Губернії для належної реєстрації.
17. Кожна особа, що її прийнято до українського громадянства, приводиться, через духовних осіб, до присяги на вірність Українській Народній Республіці у Мирового Судді, в районі якого має перебування, або в випадках, що зазначено в арт. 5 цього закону, у Дипломатичного Представника Української Народної Республіки.
Особи, які по переконаннях своїх не визнають присяги, дають замість неї урочисту обітницю.
18. Подання українських громадян про звільнення з громадянства задовольняється: 1) коли за ними не рахується жадних залеглостів перед Державним Скарбом та Місцевими Самоврядуваннями; 2) коли вони виконали всі обов’язки що до військової повинності та 3) коли забезпечили опікування всіх осіб, що знаходяться по закону під їх опікою.
Заяви про звільнення від громадянства подається Начальникові Губернії, або у відповідних випадках Дипломатичному Представникові Української Народної Республіки за кордоном та розв’язується тим же порядком, що і про прийняття до українського громадянства. За 2 місяці до дня розв’язання справи про неї публікується за рахунок прохача в офіційному органі Української Народної Республіки та місцевих офіційних та 2 приватних часописах.
19. Особа, що її звільнено від українського громадянства, мусить на протязі півроку, залишити межі Республіки, а на протязі року ліквідувати своє нерухоме майно.
20. Особи, що їх звільнено від українського громадянства, до 17 років віку, не мають права приїхати та оселитися на території України до 45 років віку.
Виключення з цього правила розв’язує Рада Народніх Міністрів на внесення Міністра Внутрішніх Справ в порозумінню з Військовим Міністром.
21. Особа, що без належного дозволу вступить до підданства або прийме громадянство іншої Держави, підлягає карам, зазначеним в законах карних.
22. Закон з дня 2 липня 1918 року «Про Громадянство Української Держави» скасувати.
ГОЛОВА РАДИ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ
КЕРУЮЧИЙ МІНІСТЕРСТВОМ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
В.о. ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ
НАДВИЩИЙ СУДДЯ Г. Шиян
