ПРОТОКОЛ ІІ.
Засідання представників від Українського уряду з представниками від Білоруського уряду в справі усталення державних границь, дня 20 квітня 1918 р.
Присутні:
від Українського уряду: А. В. Ліхнякевич, голова комісії.
М. О. Свідерський
Т. В. Петрівський
від Білоруського уряду: О. І. Цвікевич, голова делегації
С. О. Рак-Михайловський, член.
Головує п. О. І. Цвікевич.
Голова відкриває засідання о год. І дня. Сторони переглянули і затвердили протокол засідання з дня 19-го квітня 1918 року. На порядку дневнім питання про кінцеві точки державної межі на сході і заході.
ПОЗАЧЕРГОВА ВІДПОВІДЬ ГОЛОВИ укр. п. ЛІХНЯКЕВИЧА на заяву голови біл. дел., внесену на вчорайшім засіданні в справі радіо: п. ЛІХНЯКЕВИЧ каже, що він звернувся до представника Міністерства Закордонних Справ і просив радіо вислати. Представник Міністерства відповів, що закінчується передача радіо-станції до Міністерства Пошти і Телеграфу. Тому не знати чи радіо буде можна сьогодні вислати. Точна відповідь в тій справі буде подана завтра.
Сторони приступили до обговорення кінцевої точки на сході. П. ЛІХНЯКЕВИЧ подає яко вихідну точку на сході м. Мглин і питає Білоруську делегацію, яку вихідну точку на сході вони визначають. П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ відповідає, що такою точкою є сутоки річки Судость з Десною коло м. Гремяч, тому що лівобережні Десенці із давна лічать Праводесенців із-за їх мови «Литвинами», а се є ніщо інше, як Білорусини за їх «дзенканнє». Від тих суток межа на захід може йти чи то на полудневий захід чи то на захід. Район Мглина, який після наукових даних є чисто білоруський, ніяк не можна для білоруської делегації лічить за вихідну точку.
П. СВІДЕРСЬКИЙ доводить, що околиця Мглина на схід навіть на основі карти акад. Карського вид. 1903 р. більше Українська ніж білоруська, бо українці є там в більшості. На це вказує теж і говір тої людності.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ каже, що на говорі не можна покладатись, бо це річ не певна, в чию користь справа випала б. Там говір мішаний, значно більш Білоруський ніж Український. Людність в північних повітах Чернігівщини є Білоруська.
Сторони подають приблизно намічені ними границі державні між Україною та Білорусією. Виявляється, що межі, які зазначили обі сторони дуже різняться між собою. Зав’язується довга дискусія.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ каже, що межі проведені Українською делегацією весь час йдуть по території Білорусії. Нагадує про з’їзд російських федералістів року 1903 на якому був присутній і п. М. ГРУШЕВСЬКИЙ і тоді просторінь на південь від Прип’яті була означена як пуста полоса, яка на думку федералістів могла би бути межею між Україною та Білорусією. Крім того покликується на карту укр. проф. Рудницького, який провадить границю лиш по Прип’ять. Взагалі ж для вирівняння границь мусять бути уступки і компесати з обох сторін, без чого сторони ніяк до згоди не дійдуть.
П. ПЕТРІВСЬКИЙ доводить, що навіть по діалектологічній мапі Московської академії наук, зазначена межа Української посілості на північ од Прип’яті. Про се свідчить і німецька мапа проф. Шефера. За межею Брест-Вигоновське озеро по берестейському договору залишилось до Білорусинів багато простору з чисто Українською людністю. Тому на його думку межа Українсько-Білоруська безперечно повинна йти за Прип’яттю на північ – се принципіально і то в повній згоді з етнографічними підставами.
П. ЦВІКЕВИЧ каже, що Гомельщина, Речіччина та Мозирщина є без сумніву заселені Білорусинами. Можна б було ще говорить про те, щоб північно-східна частина території Чернігівщини була відпущена Білоруссю – Україні, на коли б Україна зі свого боку відступила без виїмку всю територію Прип’яті від вливу її в Дніпро по ріку Уж далі по прямій лінії на Влодаву. Територія Прип’яті, що належить етнографічно до Білорусії, з огляду економічного є для неї питанням життя і смерті.
Від імені делегації Української робить заяву п. ЛИХНЯКЕВИЧ, що лінія залізнична Пінськ-Гомель мусить бути Українською, а то зі взглядів географічних. Звісна кожному річ, що ні Польща, ні Московщина ніколи не зречуться своїх імперіалістичних експансій на Білорусь. На колиб Україна знала, що її сусідом навічно буде Білорусь, ми може сказали б що інше.
Від імені Білоруської делегації відповів п. Цвікевич: нічого вічного на світі не має. Однак держава Білоруська існувати буде. Колиб того не було, то острах і аргументи п. Ліхнякевича були б оправдані. На случай такого сумніву можна погодиться компромісово, а саме, що Україна годиться на пропоновану границю, одночасно Білорусь дозволяє Україні користуватися, зі взглядів стратегічних, залізницею Пінськ-Гомель до заключення загального миру. Про те треба б заключить окремий договір, або зробить оговорку в договорі про межі.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ одповідає що це все буде невигідне і для самих Білорусинів. Білорусини не мають чого боятися, щоб Україна їх винародовлювала. На Україні узаконена персонально-національна автономія, яка забезпечує всім народам вільний розвій. Одначе вирішати економічного питання Українська комісія не має права, бо вона дістала уповноваження лиш на переведення границь між обома республіками, однак вона є певна, що в торговельнім договорі, який може бути пізнійш заключений, Білорусь могла би забезпечить собі всякі вигоди економічні.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ зазначає, що межа проведена Українською делегацією йде по території Білорусі. Тому нами визначена границя по Десні і далі на захід по спірній території, хоч в деяких місцях намічена нами межа проходить і по етнографічній нашій межі і навіть викидає декотрі частини Білорусі. Коли уступимо одні другим, то легко дійдемо до порозуміння. Однак з економічного боку ми ніяк не можемо згодитися на відступлення басейна Прип’яті, яким по праву користуючись, ми змогли б хутко міцну державу збудувати. Зі стратегічного боку ми могли б дозволить часово користуватися Україні залізницею Брест-Брянськ але виключення з Білорусі басейна Прип’яті, Речиці, Гомеля і інших пунктів можуть загубить молоду Білоруську республіку.
П. СВІДЕРСЬКИЙ є проти того аби Україна мала якийсь протекторат над смугою земель, котрі лежать по обидва боки Прип’яті, а Білорусь ту смугу економічно експлуатувала. То викликає необхідність встановлення двох
меж: одної на півночі, другої на півдні. Повстає питання про утворення нової невеликої країни, яка буде з одного боку адміністративно-стратегічно під владою України, а з другого боку фінансово-економічно залежного від Білорусі. Підіймати таке питання здається йому делегація Українська не уповноважена. Вона уповноважена лиш до усталення одної постійної межі.
Дискусії по цьому питанню велись довгий час, однак сторони нічого конкретного не вирішили. Засідання було зачинено і призначено слідуюче на 21 квітня о 10 годині ранку.
Голова А. Ліхнякевич
Голова Білоруської делегації О. Цвікевич
Члени М. Свідерський
