Актуально Новини

“Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія!”. До 150-річчя від дня народження Миколи Міхновського

“Українська нація мусить добути собі свободу, хоч би захиталася ціла Росія!”. До 150-річчя від дня народження Миколи Міхновського

На відзначення 150-річного ювілею ідеолога української державної самостійності Миколи Міхновського, метою життя якого було визволення України від московського панування та відродження української нації, презентуємо виставку архівних документів і матеріалів із зібрань Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державної наукової архівної бібліотеки, м. Київ, Державного архіву Полтавської області.

Микола Іванович Міхновський народився 31 березня 1873 р. в селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Згурівського району Київської області) у родині сільського священика, що мала козацьке походження. Навчався у Прилуцькій гімназії, що вважалася одним із осередків вільнодумства на Полтавщині.

У 1891 р. вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира, де брав активну участь у громадському та політичному житті — в студентській «Молодій громаді», київській філії «Братства тарасівців», був автором її програми «Кредо молодого українця». Після закінчення університету в Києві розпочав адвокатську практику, брав участь у різних судових процесах, зокрема й допомагаючи переслідуваним владою товаришам по українському руху. Водночас, як свідчать архівні документи, займався розповсюдженням творів видатних українських діячів, виданих за межами Російської імперії українською мовою, що на той час було під  забороною. У київський період М. Міхновський відбув короткострокову службу військовим юристом у царській армії, демобілізувався поручником запасу.

На початку 1899 р. М. Міхновський переїхав до Харкова, де за короткий час став одним з найвідоміших і найпопулярніших адвокатів із чіткою українською позицією. Беручи участь у численних судових процесах,  захищав  селян, членів нелегальних українських партій і організацій, принципово виступав українською мовою.

У 1900 р. на пропозицію керівництва Революційної української партії (РУП), першої політичної партії Наддніпрянської України, М. Міхновський розробив програму партії під назвою «Самостійна Україна», опубліковану у Львові. У цій програмі вперше було викладено ідею політичної самостійності України, аргументовано доведено  право на національне існування, на самостійну державу. Брошура спричинила жваві політичні дискусії, зокрема й через позицію тих представників українського визвольного руху, які сподівалися, що з падінням монархії в Росії зміниться її імперське ставлення до України. Зі свого боку М. Міхновський наполягав,  що державна самостійність є головною умовою існування нації, а державна незалежність – національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин, спонукав українців до визвольної боротьби за свої права.

У 1902 р. після розриву з РУП, яка відійшла від самостійницьких позицій, М. Міхновський став одним із співзасновників  Української народної партії, котра вбачала першочерговим завданням політичну боротьбу за повну незалежність України. Політична програма партії була викладена у маніфесті «Десять заповідей».

На початку XX ст. М. Міхновський – один із визнаних лідерів української громади в Харкові. «Його вплив на українське громадянство в Харкові, а особливо на студентство, був колосальний… Саме Міхновський в значній мірі спричинився до цілковитого відірвання нашої харківської молоді від політичного українофільства та етнографізму й показав нам певні шляхи через радикальний демократизм до революційного українського націоналізму», – згадував у мемуарах один із його соратників Юрій Коллард.

Ідеологію українського самостійництва М. Міхновський популяризував у часописах «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913), що видавалися українською мовою.

У 1912 р. М. Міхновський стає кандидатом від українського руху в Харкові на виборах депутатів до ІV Державної Думи, але не був підтриманий курією виборців.

Із початком Української революції 1917–1921 рр. М. Міхновський став одним із лідерів самостійницької течії, послідовним прихильником українізації у військах і творення української національної армії. З його ініціативи у Києві у березні 1917 р. було організовано три військових віче, товариство Український військовий клуб  ім. гетьмана Павла Полуботка. Перебуваючи в складі Українського генерального військового комітету (УГВК) та організаторів 1-го Українського полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького, М. Міхновський на Всеукраїнському національному конгресі 1917 р. був обраний членом Української Центральної Ради. За деякими відомостями, був причетний до виступу 2-го Українського полку ім. гетьмана Павла Полуботка.  Після невдалого виступу полуботківців у Києві в липні 1917 р. на вимогу лідерів Української Центральної Ради М. Міхновського відправили для проходження служби на Румунський фронт.

Микола Міхновський повернувся на Полтавщину у вересні 1917 р. Був обраний Лубенським мировим суддею, приєднався до Української демократичної хліборобської партії (УДХП). Під час урядування гетьмана П. Скоропадського перебував в опозиції до влади.

Захворівши у 1919 р. на тиф,  М. Міхновський відійшов від політичного та військового руху, переїхав на Кубань, учителював, працював у кооперації. 1924 р. повернувся до Києва, де був заарештований органами ДПУ УСРР, після кількох днів допитів опинився на волі. 3 травня 1924 р. М. Міхновського знайшли повішеним у саду садиби його друга В. Шемета. У передсмертній записці було таке: «Ніж вони мене, краще я сам себе». 15 червня 1924 р., вшановуючи пам’ять М. Міхновського, С. Шелухін  написав: «Се була дуже яскрава фігура українського патріота і свободолюбця, у якого справа честі, свободи, визволення і відродження нації була єдиною ціллю всього його чистого, чесного й многострадального життя…». Обставини смерті М. Міхновського дотепер залишаються до кінця не з’ясованими.

Документи з фондів Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, висвітлюють сторінки життя та громадсько-політичну діяльність М. Міхновського в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.: його участь у Братстві тарасівців, в Українській народній партії, виборах 1912 р. до Державної Думи, культурному і громадсько-політичному житті Харкова.

Більшість документів із архівних зібрань Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України відображають участь М. Міхновського у бурхливих подіях 1917 р. Саме в цей час, з початком Української революції 1917-1921 рр. М. Міхновський з однодумцями почав активно втілювати у життя програму творення українського війська, що була важливою складовою боротьби за  самостійну Україну. Ця діяльність не знаходила підтримки соціалістичної більшості керівництва Української Центральної  Ради, що змусило М. Міхновського після Першого Українського військового з’їзду вийти зі складу УГКВ. Привертають увагу і збережені у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України світлини та їх репродукції, зокрема оригінал світлини членів гуртка Харківської української студентської громади з почесними гостями: М. Лівицьким, М. Міхновським, С. Паньківським, датований 1905 р.

Серед видань, представлених Державною науковою архівною бібліотекою, м. Київ, особливо цінним є примірник другого видання «Самостійної України», надрукованої Союзом визволення України в 1917 р. в німецькому м. Вецлярі.

Полтавські сторінки життя та діяльності М. Міхновського доповнені  документами і матеріалами Державного архіву Полтавської області.

Перейти до вмісту