Ірина Олександрівна Хорошунова народилася в 1913 році в Києві. По материнській лінії вона походила зі славетного роду Маркевичів. Прадід Ірини, Микола Андрійович Маркевич, був відомим українським істориком-етнографом, автором першого українського енциклопедичного словника. Дід, Олександр Миколайович Маркевич, був військовим, брав участь у Кримській війні. Він вдруге одружився у віці 56 років на 19-річній дівчині Катерині, яка народила йому шестеро дітей. Матір, Олександра Олександрівна Маркевич (у шлюбі – Хорошунова), закінчила Смольний інститут, за фахом була вчителькою німецької мови. У родині Олександри Олександрівни та Олександра Федоровича Хорошунових було двоє дітей: доньки Ірина та Тетяна. Їхній батько помер рано від туберкульозу, а матір під час сталінських репресій було заарештовано й розстріляно.
У роки нацистської окупації сестри Хорошунови брали участь у київському підпіллі. Тетяна, її чоловік Степан Іванович Катериненко та їхня трирічна донька Шурочка в березні 1943 року були страчені нацистами в гестапо.
Ірина Олександрівна була господаркою конспіративної квартири № 7 в будинку 34 на Андріївському узвозі міської підпільної групи Миколи Матеюка. У жовтні 1941 р. – вересні 1943 р. І. Хорошунова працювала в Центральній бібліотеці на бульварі Шевченка, будинок 14, рятувала книжкові фонди. Після Другої світової війни основною роботою І. Хорошунової було художнє оформлення музеїв. Зокрема, вона оформлювала Будинок-музей Т. Г. Шевченка, Київський меморіальний музей Лесі Українки, Будинок-музей Миколи Лисенка, музей В. Г. Короленка в Полтаві, Миколаївський краєзнавчий музей, музей О. Кобилянської в Чернівцях, Київський філіал Центрального музею В. Леніна. Була авторкою проєктів та провідним художником-оформлювачем Центрального науково-природничого музею Академії наук УРСР, який складався з п’яти відділів-музеїв: Ботанічного, Геологічного, Зоологічного, Палеонтологічного та Археологічного. Померла І. О. Хорошунова 19 вересня 1993 р.
Під час нацистської окупації Ірина Хорошунова вела щоденник-рукопис, у якому описувала ситуацію в місті, евакуацію, розстріли киян у Бабиному Яру тощо. Цей документ став унікальним історичним свідченням, описом подій у реальному часі, безпосередньо зафіксувавши те, що відбувалося під час встановлення нацистського окупаційного режиму. Щоденник складений в чотирьох томах. Пізніше авторка їх відредагувала у два томи. Так народилися мемуари “Київські записки”. Їх досліджують й досі. У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України) зберігаються оригінали обох варіантів щоденників.
До ЦДАВО України документи надійшли у 2009 р. як дарунок від Неоніли Кузьміної, сусідки Ірини Хорошунової. Систематизація цих документів виконана працівниками архіву. Загалом було сформовано 13 справ за 1916–1984 рр. Ці документи стали частиною Національного архівного фонду й зберігаються в належних умовах. Крім щоденників, написаних у період нацистської окупації, у фонді відклалося листування І. Хорошунової, родовід Маркевичів, світлини.
7 вересня 2023 року Державною архівною службою України та Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» у Символічній синагозі було проведено вручення сертифікатів про включення архівних документів з історії Голокосту до Міжнародного реєстру Програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Зокрема, до цього реєстру включено й архівний фонд ЦДАВО України особового походження Ірини Хорошунової (№ 5270). Щоденники, які відклалися у фонді, є документальною спадщиною не тільки України, а й усього світу як пам’ять про перемогу над нацизмом. Вони є подібними до документів «Мемуари Ганни Франк», єврейської дівчинки, яка стала свідком жорстоких дій нацистів у Нідерландах. Адже в щоденниках зафіксовані свідчення очевидця кривавих подій, що відбувалися на території Києва, під Броварами та біля Лук’янівського кладовища під час нацистської окупації.
