Внутрішніх Справ, згідно з артикулом 11 цього закону, Міністр розв’язує безпосередньо. Залишення подання без задоволення не мотивується.
15. Міністрам та Начальникам окремих офіцій надається право, по згоді з Міністром Внутрішніх Справ, вносити до Ради Народніх Міністрів про прийняття до українського громадянства чужинців, які зробили значні послуги Українській Народній Республіці.
16. Особи, які не підлягають чинності арт. 4 цього закону та вважають себе за набувших права українського громадянства на підставі закону 2 липня 1918 року «Про громадянство Української Держави», мають, з поданням відповідних доказів, зголоситись до місцевого Адміністраційного Відділу Окружного Суду на протязі шести місяців з дня відновлення діяльності того Суду.
Постанови Адміністраційного Відділу Окружного Суду в цих справах надсилається до місцевого Начальника Губернії для належної реєстрації.
17. Кожна особа, що її прийнято до українського громадянства, приводиться, через духовних осіб, до присяги на вірність Українській Народній Республіці у Мирового Судді, в районі якого має перебування, або в випадках, що зазначено в арт. 5 цього закону, у Дипломатичного Представника Української Народної Республіки.
Особи, які по переконаннях своїх не визнають присяги, дають замість неї урочисту обітницю.
18. Подання українських громадян про звільнення з громадянства задовольняється: 1) коли за ними не рахується жадних залеглостів перед Державним Скарбом та Місцевими Самоврядуваннями; 2) коли вони виконали всі обов’язки що до військової повинності та 3) коли забезпечили опікування всіх осіб, що знаходяться по закону під їх опікою.
