tsdavo.tech

ПРОТОКОЛ ІІІ
засідання представників від українського уряду з представниками білоруського уряду в справі усталення границь
дня 21 квітня 1918 року 12 год. дня
Присутні:
від українського уряду: А. В. Ліхнякевич, голова комісії
М. О. Свідерський, член
Т. В. Петрівський, член
від білоруського уряду: О. І. Цвікевич, голова делегації
С. О. Рак-Михайловський, член
Головує п. А. В. Ліхнякевич.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ ставить питання білоруській делегації, яку конкретну границю вона подає.
П. ЦВІКЕВИЧ відповідає, що зовсім природним видавалося б, щоб перше висказалися представники українського Правительства. Для них се легше, бо вони технічно находяться в більше вигіднім положенню. Білоруська делегація до сего часу не може добитися прямого проводу з Мінськом і подати остаточний погляд Народного Секретаріату Білоруської Народної Республіки на поставлене питання.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ настоює однак на своїм і додає, що на вчорашньому засіданні білоруська делегація обіцяла подати максимум своїх бажань відносно державних границь.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ згадує, що про межі вже сторони багато говорили, однак до сього часу ніяк не могли зговоритись і зрозуміло, бо справа дуже важна, за яку треба брати відповідальність на себе. Завтра має приїхати третій член білоруської делегації який привезе з Мінська вже конкретні дані. Тому, щоб не гаяти часу, пропонує залишити обговорення меж, а скінчить зі вчорашнім протоколом. Непокоїть однак його справа з радіо. Білоруській делегації не відомо досі, як відноситься Українська Народна Республіка до проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки. До свого часу про се ми не чули ще ні слова.
П. ЦВІКЕВИЧ додає: в попереднім засіданні ми зазначили таку границю,

на яку ви очевидно згодитись не хочете. Вказуєте нам на національно-персональну автономію. Однак принцип національно-персональної автономії, як непохитне право національних меншостей, в Білорусії також установлений Радою Республіки як і на Україні. Ми находимося в рівних условинах. Одначе се не вирішує питання. Очевидно спір о границях може бути конкретно вирішений, коли ми ясно установимо наші економічні взаємини в спірних місцях. Треба сторонам приступити до праці вже з конкретними умовами, проєктами торговельних договорів. З тим однак треба поспішити, бо ми до сего часу не можемо поставити питання практично.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ каже, що український уряд зовсім не лукавить. Правда, досі ще Українська Народна Республіка офіціально не визнала незалежності Білорусії, але уряд принципово незалежність Білорусі визнає; самий договір про державні границі являється скритим актом такого визнання. Офіціального визнання однак так швидко зробити не можна. Мусить бути порозуміння з іншими державами і перш за все з нашими теперішніми союзниками. Білоруська делегація може бути певною, що Україна жадає добра Білорусі і хотіла бачить на заході свого сусіда як найсильнішого і як якнайскоріше зовсім независімого. Однак чому Білоруська делегація відкладає так важну для неї справу усталення державних границь. Коли білоруська делегація має повновласть вирішати це питання, то в її власнім інтересі вирішити його як найскоріше.
П. ЦІВКЕВИЧ відповідає, що повновласть маємо, однак до вирішення так важного питання мусимо підходить обережно, кожному відомо є, як важне це питання і як велика відповідальність за його вирішення.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ не вважає сьогодні потрібним дальше говорити про питання о відносинах Української Народної Республіки про признання незалежності Білоруської Республіки, бо тепер із уст представника Української Народної Республіки ми почули офіціальні слова признання, приймає це до відома і просить слова п. Ліхнякевича зазначить в протоколі.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ пропонує 5-ти хвилеву перерву, щоб обговорить в делегаціях ту пропозицію.
5-ти хвилева перерва ухвалюється. Засідання зачиняється. По відкриттю засідання п. ЛІХНЯКЕВИЧ ставить білоруській делегації два питання:

1) Чи представники від білоруського уряду визнають принципово, що вихідною точкою на заході є озеро Вигоновське.
2) Чи визнає білоруська делегація принципово, що лінія Пінськ-Гомель буде відступлена Україні.
Коли представники від білоруського уряду визнають ті два питання, то українська комісія виготовить на вівторок проєкт договору.
Представники білоруської делегації просили, щоб їм дати можливість обговорити ті питання. На це сторони згодились і засідання відложено на 22 квітня о год. 10 ранку.
Засідання закрито о 2 год. дня.

ПРОТОКОЛ ІІ.
Засідання представників від Українського уряду з представниками від Білоруського уряду в справі усталення державних границь, дня 20 квітня 1918 р.
Присутні:
від Українського уряду: А. В. Ліхнякевич, голова комісії.
М. О. Свідерський
Т. В. Петрівський
від Білоруського уряду: О. І. Цвікевич, голова делегації
С. О. Рак-Михайловський, член.
Головує п. О. І. Цвікевич.
Голова відкриває засідання о год. І дня. Сторони переглянули і затвердили протокол засідання з дня 19-го квітня 1918 року. На порядку дневнім питання про кінцеві точки державної межі на сході і заході.
ПОЗАЧЕРГОВА ВІДПОВІДЬ ГОЛОВИ укр. п. ЛІХНЯКЕВИЧА на заяву голови біл. дел., внесену на вчорайшім засіданні в справі радіо: п. ЛІХНЯКЕВИЧ каже, що він звернувся до представника Міністерства Закордонних Справ і просив радіо вислати. Представник Міністерства відповів, що закінчується передача радіо-станції до Міністерства Пошти і Телеграфу. Тому не знати чи радіо буде можна сьогодні вислати. Точна відповідь в тій справі буде подана завтра.
Сторони приступили до обговорення кінцевої точки на сході. П. ЛІХНЯКЕВИЧ подає яко вихідну точку на сході м. Мглин і питає Білоруську делегацію, яку вихідну точку на сході вони визначають. П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ відповідає, що такою точкою є сутоки річки Судость з Десною коло м. Гремяч, тому що лівобережні Десенці із давна лічать Праводесенців із-за їх мови «Литвинами», а се є ніщо інше, як Білорусини за їх «дзенканнє». Від тих суток межа на захід може йти чи то на полудневий захід чи то на захід. Район Мглина, який після наукових даних є чисто білоруський, ніяк не можна для білоруської делегації лічить за вихідну точку.

П. СВІДЕРСЬКИЙ доводить, що околиця Мглина на схід навіть на основі карти акад. Карського вид. 1903 р. більше Українська ніж білоруська, бо українці є там в більшості. На це вказує теж і говір тої людності.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ каже, що на говорі не можна покладатись, бо це річ не певна, в чию користь справа випала б. Там говір мішаний, значно більш Білоруський ніж Український. Людність в північних повітах Чернігівщини є Білоруська.
Сторони подають приблизно намічені ними границі державні між Україною та Білорусією. Виявляється, що межі, які зазначили обі сторони дуже різняться між собою. Зав’язується довга дискусія.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ каже, що межі проведені Українською делегацією весь час йдуть по території Білорусії. Нагадує про з’їзд російських федералістів року 1903 на якому був присутній і п. М. ГРУШЕВСЬКИЙ і тоді просторінь на південь від Прип’яті була означена як пуста полоса, яка на думку федералістів могла би бути межею між Україною та Білорусією. Крім того покликується на карту укр. проф. Рудницького, який провадить границю лиш по Прип’ять. Взагалі ж для вирівняння границь мусять бути уступки і компесати з обох сторін, без чого сторони ніяк до згоди не дійдуть.
П. ПЕТРІВСЬКИЙ доводить, що навіть по діалектологічній мапі Московської академії наук, зазначена межа Української посілості на північ од Прип’яті. Про се свідчить і німецька мапа проф. Шефера. За межею Брест-Вигоновське озеро по берестейському договору залишилось до Білорусинів багато простору з чисто Українською людністю. Тому на його думку межа Українсько-Білоруська безперечно повинна йти за Прип’яттю на північ – се принципіально і то в повній згоді з етнографічними підставами.
П. ЦВІКЕВИЧ каже, що Гомельщина, Речіччина та Мозирщина є без сумніву заселені Білорусинами. Можна б було ще говорить про те, щоб північно-східна частина території Чернігівщини була відпущена Білоруссю – Україні, на коли б Україна зі свого боку відступила без виїмку всю територію Прип’яті від вливу її в Дніпро по ріку Уж далі по прямій лінії на Влодаву. Територія Прип’яті, що належить етнографічно до Білорусії, з огляду економічного є для неї питанням життя і смерті.

Від імені делегації Української робить заяву п. ЛИХНЯКЕВИЧ, що лінія залізнична Пінськ-Гомель мусить бути Українською, а то зі взглядів географічних. Звісна кожному річ, що ні Польща, ні Московщина ніколи не зречуться своїх імперіалістичних експансій на Білорусь. На колиб Україна знала, що її сусідом навічно буде Білорусь, ми може сказали б що інше.
Від імені Білоруської делегації відповів п. Цвікевич: нічого вічного на світі не має. Однак держава Білоруська існувати буде. Колиб того не було, то острах і аргументи п. Ліхнякевича були б оправдані. На случай такого сумніву можна погодиться компромісово, а саме, що Україна годиться на пропоновану границю, одночасно Білорусь дозволяє Україні користуватися, зі взглядів стратегічних, залізницею Пінськ-Гомель до заключення загального миру. Про те треба б заключить окремий договір, або зробить оговорку в договорі про межі.
П. ЛІХНЯКЕВИЧ одповідає що це все буде невигідне і для самих Білорусинів. Білорусини не мають чого боятися, щоб Україна їх винародовлювала. На Україні узаконена персонально-національна автономія, яка забезпечує всім народам вільний розвій. Одначе вирішати економічного питання Українська комісія не має права, бо вона дістала уповноваження лиш на переведення границь між обома республіками, однак вона є певна, що в торговельнім договорі, який може бути пізнійш заключений, Білорусь могла би забезпечить собі всякі вигоди економічні.
П. РАК-МИХАЙЛОВСЬКИЙ зазначає, що межа проведена Українською делегацією йде по території Білорусі. Тому нами визначена границя по Десні і далі на захід по спірній території, хоч в деяких місцях намічена нами межа проходить і по етнографічній нашій межі і навіть викидає декотрі частини Білорусі. Коли уступимо одні другим, то легко дійдемо до порозуміння. Однак з економічного боку ми ніяк не можемо згодитися на відступлення басейна Прип’яті, яким по праву користуючись, ми змогли б хутко міцну державу збудувати. Зі стратегічного боку ми могли б дозволить часово користуватися Україні залізницею Брест-Брянськ але виключення з Білорусі басейна Прип’яті, Речиці, Гомеля і інших пунктів можуть загубить молоду Білоруську республіку.
П. СВІДЕРСЬКИЙ є проти того аби Україна мала якийсь протекторат над смугою земель, котрі лежать по обидва боки Прип’яті, а Білорусь ту смугу економічно експлуатувала. То викликає необхідність встановлення двох

меж: одної на півночі, другої на півдні. Повстає питання про утворення нової невеликої країни, яка буде з одного боку адміністративно-стратегічно під владою України, а з другого боку фінансово-економічно залежного від Білорусі. Підіймати таке питання здається йому делегація Українська не уповноважена. Вона уповноважена лиш до усталення одної постійної межі.
Дискусії по цьому питанню велись довгий час, однак сторони нічого конкретного не вирішили. Засідання було зачинено і призначено слідуюче на 21 квітня о 10 годині ранку.
Голова А. Ліхнякевич
Голова Білоруської делегації О. Цвікевич
Члени М. Свідерський

Телеграмма
2 адреса киев
киев из петрограда 69825 272 34/12 3
вручить комиссару для передачи
префком окружного совета иваку под его контролем = раде копия = ответ раде официальную ноту совету народных комиссаров на заседании совета народных комиссаров от 30 декабря в ответ на официальную ноту рады принята без возражений следующая резолюция: совет народных комиссаров признает ответ рады настолько неопределенным и уклончивым что он граничит с издевательством основным источником разногласия с радой являлось то обстоятельство которое совет народных комиссаров ясно указал в своем первом обращении к раде с предложением мирных переговоров именно в этом обращении было сказано что прямая или косвенная поддержка радой калединцев является для нас безусловным основанием для военных действий против рады вокруг каледина группируются собравшиеся со всех концов россии контр/революционные элементы из помещиков и буржуазии против каледина стоит явно большинство крестьян и трудового казачества даже на дону признание советской власти большинством населения россии и в первую голову трудящихся масс всех наций есть очевидный для всех факт в самой украине революционное движение украинских трудящихся классов за полный переход власти к советам принимает все большие размеры и обещает народу победу над украинской буржуазией в ближайшем будущем уклонение рады от ответа на вопрос о том прекращает ли она прямую и косвенную поддержку калединцев срывает начатые нами переговоры и возлагает на раду всю ответственность за продолжение гражданской войны которую подняли буржуазные классы разных наций и которая совершенно безнадежна ибо подавляющее большинство рабочих крестьян и армий решительно стоит за социалистическую

советскую республику национальные же требования украинцев самостоятельность их народной республики ее права требовать федеративных отношений признается совнарком полностью и никаких споров не вызывают 82 председатель совета народных комиссаров вл ульянов /ленин/ комисар по национальным делам сталин управляющий делами совета влад бонч/бруевичъ секретарь совета н горбунов

Генеральный секретариат украинской народной республики 29 декабря 1917 г № 949 город Киев Ленинград совету народных комиссаров нота генерального секретариата украинской народной республики совету народных комиссаров точка в ответ на официальную ноту народных комиссаров от 1/12 генеральный секретариат считает необходимым заявить следующее: представитель делегации от крестьянского съезда Поршьянъ не точно передал совету народных комиссаров содержание переговоров которые

он имел в Киеве и те условия запятая на которых генеральный секретариат Украинской Народной Республики может приступит к переговорам о прекращении войны объявленной Украине советом народных комиссаров и уже начатой ими на территории Украинской Республики точка первое условие: немедленное прекращение военных действий и вывод советских войск из территории Украинской Народной Республики точка второе условие: официальное признание со стороны совета народных комиссаров

Украинской Народной Республики и заявление о полном невмешательстве народных комиссаров во внутреннее политическое и социальное устройство Украины точка третье: федеративная связь Украины с великороссией как и с другими государствами россии может быть восстановлена особым соглашением самоопределившихся республик точка четвертое: борьба с контрреволюцией в одной из республик угрожающей всем остальным республикам должна вестись также по соглашению заинтересованных государств определение контр

революционности не должно быть навязано одной какой либо стороной признание буржуазности и контрреволюционности за всяким кто не принадлежит к большевистскому течению и не разделяет политики народных комиссаров генеральный секретариат Украинской Народной Республики решительно отвергает точка только при этих условиях генеральный секретариат может вступать в какое-либо соглашение с советом народных комиссаров и послать их представителей для переговоров в г Витебск

председатель генерального секретариата Винниченко генеральный секретарь по международным делам Александр Шульгин

УНІВЕРСАЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Громадяни землі Української
Представники Временного Правительства повідомили нас про ті певні заходи, яких Временне Правительство має вжити в справі управління на Україні до Учредительного Зібрання. Временне Правительство, стоючи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного Зібрання, – протягає руку представникам Української демократії – Центральній Раді, і закликає, в згоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.
Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її, з задоволенням приймаємо заклик Правительства до єднання і оповіщаємо ВСІХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ:
Українська Центральна Рада, яка обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром

поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю.
Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган – Генеральний Секретаріат, що буде представлений на затвердження Временного Правительства, яко носитель найвищої краєвої влади Временного Правительства на Україні.
В цім органі будуть об’єднані всі права і засоби, щоб він, як представник демократії всієї України і разом з тим, як найвищий краєвий орган управління, мав змогу виконувати складну роботу організації та впорядкування життя всього краю в згоді з усією революційною Росією.
В згоді з іншими національностями України і працюючи в справах державного управління, як орган Временного Правительства, Генеральний Секретаріат Центральної Ради твердо йтиме шляхом зміцнення нового ладу, утвореного революцією.
Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді з національними меншостями України, підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання.
Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання.
Що торкається комплектування українських військових частей, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральному Штабі і при Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно

українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєспособності армії.
Оповіщаючи про це громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка передала нам свою волю, разом з революційною демократією всієї Росії та її революційним Правительством прикладе всі свої сили, щоб довести всю державу, і зокрема Україну, до повного торжества революції.
Голова Української Центральної Ради М. Грушевський
Генеральний Секретаріат
Української Центральної Ради:
Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко
Генеральні Секретарі: Х. Барановський
О. Шульгін
В. Садовський
Б. Мартос
І. Стешенко
Генеральний Писар П. Христюк
У Київі. 1917 року липня 3-го дня.

ІМЕНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
ЗАТВЕРДЖУЮ 15 листопада 1921 року
ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ ПЕТЛЮРА
ПОСВІДЧУЮ
В. о. ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ ШИЯН

З УХВАЛИ РАДИ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ
ЗАКОН
про громадянство Української Народної Республіки
1. Громадянство Української Народної Республіки є державноправна належність людини до Української Народної Республіки, що надає їй права та обов’язки українського громадянина.
2. Повнота політичних прав в Українській Народній Республіці, а також право державної та публічно-громадської служби належить тільки українським громадянам, разом з тим, на них упадає і обов’язок виконувати повинності та всі її закони і дбати всіма силами про її добробут, не жаліючи, навіть, для неї свого життя.
3. Громадянин УНР не може одночасно бути громадянином чи підданцем іншої Держави.
4. Всі підданці бувшої Російської Держави, всякої національності, віри та статі, які не набули прав іншого громадянства, та на день 9/22 січня 1918 року стало перебували на терені України, або народились на Україні чи походять з України, або належали чи мали право належати до одного з бувших станів у межах України, суть громадяни Української Народної Республіки.
5. Особи, що походять з України, які не підлягають чинності попереднього арт. 4 цього закону, також вважатимуться за громадян Української Народної Республіки, як що вони: повнолітні – до 9/22

січня 1924 року, а неповнолітні на цей термін – на протязі року по досягненню повноліття, подадуть про це відповідну заяву.
6. Право українського громадянства набувається: 1. а) через народження від українських громадян, б) через шлюб чужинця з українським громадянином, в) коли чужинця до сімнадцяти років всиновить український громадянин та 2. через натуралізацію.
7. Можна просити про прийняття до українського громадянства (арт. 6 п. 2) коли особа має правоздатність та дієздатність, перебуває на терені України на протязі п’яти років та опріч того, доведе, що має матеріальні засоби, потрібні для утримання себе й своєї родини.
8. Опріч цього, українське громадянство можуть набувати, коли оселяться на Україні та подадуть відповідну заяву, такі особи: а) українська громадянка, що пішла заміж за чужинця, коли цей шлюб буде розв’язано з ним, або коли вона лишиться вдовою, б) народжені від шлюбу з чужинцем діти української громадянки, які після розв’язання шлюбу або овдовіння матері залишаються коло матері та в) чужинці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні, та на протязі двох років після скінчення освіти подали заяву про прийняття їх до українського громадянства.
9. Право громадянства, що його придбано на підставі арт. 6 п. 2 цього закону, поширюється і на дружин та дітей осіб, що набули громадянство; що до дітей, то лише в тому разі, коли ці діти не досягли 17 років.
10. Подання про прийняття до українського громадянства, внесені згідно з арт. арт. 5 та 8 цього закону, не задовольняється в разі, коли цьому заперечують відомості про ганебні вчинки прохача, його плямуючу професію та про

можливу його шкідливість для Української Народної Республіки.
11. Заяви осіб, зазначених в арт. арт. 5 та 8 цього закону, про зачислення до українського громадянства, подається Начальникові Губернії зо всіма документами, які доводять їх права.
Подання чужинців (арт. 7) про прийняття їх до українського громадянства вноситься Міністрові Внутрішніх Справ.
Заяви осіб, зазначених в арт. 5 у відповідних випадках можуть подаватися до належних Дипломатичних Представників УНР за кордоном; в цьому разі Представники повнять функції Начальника Губернії.
12. Заяви, що вступили до Начальника Губернії чи Дипломатичного Представника УНР за кордоном, або задовольняється постановою про зачислення прохача до українського громадянства або залишається без задоволення.
В разі задоволення заяви, прохачеві, по виконанню присяги на вірність Республіці в установлений спосіб, видається свідоцтво про українське громадянство.
В разі ж залишення заяви про зачислення до українського громадянства без задоволення, прохачеві надається право оскаржити таку постанову в місячний реченець, з дня повідомлення його про це, до Міністра Внутрішніх Справ.
13. Міністр Внутрішніх Справ або задовольняє скаргу на постанову Начальника Губернії чи Дипломатичного Представника УНР за кордоном, або залишає її без наслідків.
Скарги на розпорядження Міністра в цих справах подається в місячний з дня повідомлення прохача реченець до Адміністраційного Департаменту Надвищого Суду, де розглядається судовим порядком при участі представника Міністра Внутрішніх Справ.
14.Подання чужинців (арт. 7) що вступили до Міністра

Внутрішніх Справ, згідно з артикулом 11 цього закону, Міністр розв’язує безпосередньо. Залишення подання без задоволення не мотивується.
15. Міністрам та Начальникам окремих офіцій надається право, по згоді з Міністром Внутрішніх Справ, вносити до Ради Народніх Міністрів про прийняття до українського громадянства чужинців, які зробили значні послуги Українській Народній Республіці.
16. Особи, які не підлягають чинності арт. 4 цього закону та вважають себе за набувших права українського громадянства на підставі закону 2 липня 1918 року «Про громадянство Української Держави», мають, з поданням відповідних доказів, зголоситись до місцевого Адміністраційного Відділу Окружного Суду на протязі шести місяців з дня відновлення діяльності того Суду.
Постанови Адміністраційного Відділу Окружного Суду в цих справах надсилається до місцевого Начальника Губернії для належної реєстрації.
17. Кожна особа, що її прийнято до українського громадянства, приводиться, через духовних осіб, до присяги на вірність Українській Народній Республіці у Мирового Судді, в районі якого має перебування, або в випадках, що зазначено в арт. 5 цього закону, у Дипломатичного Представника Української Народної Республіки.
Особи, які по переконаннях своїх не визнають присяги, дають замість неї урочисту обітницю.
18. Подання українських громадян про звільнення з громадянства задовольняється: 1) коли за ними не рахується жадних залеглостів перед Державним Скарбом та Місцевими Самоврядуваннями; 2) коли вони виконали всі обов’язки що до військової повинності та 3) коли забезпечили опікування всіх осіб, що знаходяться по закону під їх опікою.

Заяви про звільнення від громадянства подається Начальникові Губернії, або у відповідних випадках Дипломатичному Представникові Української Народної Республіки за кордоном та розв’язується тим же порядком, що і про прийняття до українського громадянства. За 2 місяці до дня розв’язання справи про неї публікується за рахунок прохача в офіційному органі Української Народної Республіки та місцевих офіційних та 2 приватних часописах.
19. Особа, що її звільнено від українського громадянства, мусить на протязі півроку, залишити межі Республіки, а на протязі року ліквідувати своє нерухоме майно.
20. Особи, що їх звільнено від українського громадянства, до 17 років віку, не мають права приїхати та оселитися на території України до 45 років віку.
Виключення з цього правила розв’язує Рада Народніх Міністрів на внесення Міністра Внутрішніх Справ в порозумінню з Військовим Міністром.
21. Особа, що без належного дозволу вступить до підданства або прийме громадянство іншої Держави, підлягає карам, зазначеним в законах карних.
22. Закон з дня 2 липня 1918 року «Про Громадянство Української Держави» скасувати.
ГОЛОВА РАДИ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ
КЕРУЮЧИЙ МІНІСТЕРСТВОМ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
В.о. ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ
НАДВИЩИЙ СУДДЯ Г. Шиян

1. Урядовники, що на державній службі цивільних відомств Української Держави, а також ті особи, що знов мають вступити на цю службу, повинні дати таку обітницю на вірність Українській Державі:
«Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси й добробут».
2. Коли особи, що зазначено в І-му артикулі цієї постанови відмовляться від урочистої обітниці, то їх не приймається на службу, а ті, що вже маються на службі, звільняються від неї.
3. Судді цивільного відомства Української Держави, а також особи, що мають бути настановлені на судові посади, замість зазначеної в І-му артикулі цієї постанови дають таку обітницю:
«Урочисто обіцяю додержувати вірності Державі Українській, твердо виконувати її закони, чинити справедливий суд, як совість мені каже, і завжди поводитись відповідно гідності свого стану».
4. Військові Української Держави, а також ті що знов мають вступити на військову службу, повинні дати присягу чином зазначеним в законі.

Військові християнської віри дають присягу такого змісту:
«Я нижчепідписаний, обіцяю і клянуся Всесильним Богом перед Святою Євангелією, в тім, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному Пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армії і флоту, не дбаючи про життя своє до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави во всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі Державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємність хоронити буду. До поставленого наді мною начальника, з боку того, що до користі служби й Держави торкатиметься належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й присяги чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і дотепному (старшині чи козаку) належить. В цих справах най допоможе мені Господь Бог Всесильний.

На кінці цієї своєї присяги цілую Святі Слова та Хрест Спасителя мого. Амінь».
Військові, які не можуть дати присяги, згідно своєї віри, а також язичники, дають таку обітницю на вірність військовій службі Українській Державі:
«Я, нижчепідписаний, обіцяю, що бажаю і повинен вірно й щиро служити Українській Державі і Ясновельможному Пану Гетьманові, як найвищому вождю українських армії й флоту, не дбаючи про життя своє, до останньої краплі крові. Ворогам Української Держави во всіх військових випадках хоробрий і міцний буду чинити опір; всьому, що користі Державній сприяти може, старатимусь допомогти, і кожну довірену мені по службі таємність хоронити буду. До поставленого наді мною начальника, з боку того, що до користі служби й Держави торкатиметься належним чином безумовно слухатися і обов’язки свої по совісті виконувати буду і для своєї користі нічого проти служби й обітниці чинити не буду. Від своєї частини і прапору ніколи не відходитиму і у всіх випадках так себе поводити і робити буду, як чесному, вірному, слухняному, хороброму і

дотепному (старшині чи козаку) належить».